[Персональна сторінка Дмитра Сепетого]

[Зміст]

6. Діалектичний матеріалізм та матеріалістичний емерджентизм. Надвідповідність (супервентність) та важка проблема свідомості

Повернемося до дискусії Івана Петровича і Петра Івановича. До дискусії приєднується Василь Васильович, який в радянські часи був викладачем марксистсько-ленінської філософії діалектичного матеріалізму. Ця філософія містить деякі специфічні матеріалістичні теорії, які й обговорюються далі.

Теорія відображення

Василь Васильович: Наша свідомість відображає зовнішній світ. Чому б не прийняти матеріалістичну теорію відображення, згідно з якою свідомість – це прояв універсальної властивості природи – відображення; вища форма відображення, яка розвивається еволюційним шляхом з нижчих форм, наявних вже в неорганічній природі, − таких, як сліди на снігу чи відображення у воді?[1] Відомий німецький філософ ХІХ ст., Карл Маркс, писав, що “ідеальне – це не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову й перетворене в ній”.[2] Можливо, він має рацію?

Іван Петрович: Давайте розглянемо простий приклад. Бачите он-те яблуко на столі?

Василь Васильович: Звичайно ж.

Іван Петрович: Воно червоне й кругле, чи не так?

Василь Васильович: Так.

Іван Петрович: Отже, коли ви на нього дивитеся, то маєте відчуття чогось червоного й круглого, чи не так?

Василь Васильович: Так.

Іван Петрович: Але, якщо ми зараз проскануємо Ваш мозок, чи знайдемо ми там щось червоне й кругле – як яблуко?

Василь Васильович: Навряд чи.[3]

Іван Петрович: Отже, Ваше відчуття червоного й круглого не є червоним і круглим?

Василь Васильович: Схоже, що ні.

Іван Петрович: В такому разі, як ідея яблука може бути відображенням яблука? Чи, можливо, ідея дерева є дерев’яною?

Василь Васильович: Звичайно, ні.

Іван Петрович: Або, можливо, слово “людина” має голову, тіло, руки й ноги – подібно до людини? Чи може ідея людини ходити туди-сюди й розмірковувати про філософські справи?

Василь Васильович: Що за дурниці!

Іван Петрович: Отже, я не бачу ніякого сенсу в твердженні про те, що наші відчуття та ідеї є відображеннями речей.

Василь Васильович: Ви неправильно розумієте смисл теорії відображення. Насправді, не слід розуміти слово “відображення” буквально. Йдеться про те, що мав місце еволюційний розвиток від простого відображення через подразливість і чуттєвість до свідомості...

Іван Петрович: Напевно, мав рацію Людвіг фон Мізес, коли писав, що “матеріалістича теза ніколи не була доведена або конкретизована”, і що “матеріалісти не висували нічого, крім метафор та аналогій”, які “несуттєві і нічого не пояснюють”![4] Замість пояснення – жонглювання словами!

Уявляю собі Карла Маркса, який розтинає чиюсь голову і пересаджує туди яблуко зі словами: “Зараз відбудеться перетворення і я нарешті побачу, якою є ідея яблука!”[5] Як тут не відзначити величезний прогрес порівняно з тими “вульгарними” матеріалістами[6], які різали жаб у пошуках душі і стверджували, що “мозок виробляє думки так само, як печінка – жовч”!

Василь Васильович: Але давайте повернемося до теорії відображення…

Іван Петрович: Справді, це дуже добра теорія, яка має лише один недолік – вона не пояснює того, на пояснення чого вона претендує.

Василь Васильович: Чому?

Іван Петрович: Тому, що те “пояснення”, яке нібито дає ця теорія – примітивний словесний трюк: вводиться поняття, під яким об’єднуються явища, зовсім різні за своєю природою, і на цій підставі ці явища оголошуються різними формами одного й того ж самого – відображення, що оголошується універсальною властивістю матерії.

Нагадаю, що згідно з цією теорією поняття відображення об’єднує:

(1) відображення у власному, буквальному, вузькому смислі (зображення, сліди, відбитки тощо);

(2) фізичні процеси в тілах живих істот, які виникають як реакція на зовнішні впливи (подразнення);

(3) свідомість (відчуття, емоції, ідеї тощо).

Але ж очевидно, що сліди і відбитки або якісь зображення (тобто відображення в більш-менш прямому смислі) – це зовсім не те саме, що процеси реагування на зовнішні подразники; а свідомість – це щось третє, не подібне ані до першого, ані до другого.

Відбитки й несвідомі реакції – явища фізичної природи – щось таке, що можливо побачити або уявити по аналогії з видимими об’єктами та процесами. Це – фізичні тіла, структури й процеси, що характеризуються такими властивостями як розмір, форма, розташування у просторі, колір тощо, – те, що може бути описане в фізичних термінах.

Відчуття, емоції, ідеї тощо – це щось, що не має фізичних характеристик. Вони не мають розміру, форми, фізичних координат, кольору тощо. Їх неможливо бачити чи сприймати на дотик – їх можливо лише суб’єктивно переживати й мислити. Вони утворюють особливу, нематеріальну реальність – свідомість, цариною суб’єктивності. Вони належать до “внутрішнього світу” нашого психічного Я – на відміну від зовнішнього світу – фізичної, матеріальної реальності.

Теорія відображення не пояснює як свідомість, царина суб’єктивності, психічне Я з його “внутрішнім світом”, може “еволюційно розвинутися” з чогось, що не має свідомості-суб’єктивноcті, – вона лише постулює. Неважко зрозуміти, в загальних рисах, як відбуваються перетворення у фізичному світі, або зміни у “внутрішньому світі” психічного Я (у свідомості-психіці), а також як одне взаємодіє з іншим. Але неможливо зрозуміти, як свідомість може виникнути з матерії, не маючи з нею ніяких спільних характеристик.

Прибічники теорії відображення об’єднують одним словом речі зовсім різної природи (хоча, у випадку живої природи, й об’єднані функціонально, – що надає цій операції видимість законності) – і вважають, що цим словесним трюком розв’язали проблему й довели, що свідомість має ту ж саму (матеріальну) природу, що й інші “форми відображення”. Але насправді це – лише жонглювання словами. Так, начебто від того, що ми назвемо дві різні речі одним і тим же словом, вони стануть однією й тією ж річчю!

Можна сказати, що наша свідомість відображає зовнішній світ, матеріальну реальність, але лише у дуже банальному смислі: що вона має справу з зовнішнім світом і може набувати знання про нього[7]; що наші ідеї про фізичний світ можуть бути істинними. “Відображення” в цьому смислі означає просто відповідність. В якомусь більш конкретному й “матеріальному” смислі твердження про те, що свідомість – це відображення, є безглуздим.

 

Діалектичний матеріалізм

Людина може називати собаку кішкою, а сонце – місяцем, якщо їй так подобається. Але таке вивертання звичної та зрозумілої кожному термінології не веде ні до чого доброго і лише посилює нерозуміння.

Людвіг фон Мізес. Соціалізм

Василь Васильович: Ви виходите з припущення, що матерія – це те, що описується фізичними характеристиками. Але ж Ви не приймаєте до уваги теорію діалектичного матеріалізму про те, що матерія має різні рівні організації, і на вищих рівнях організації матерії у неї виникають нові властивості, які не зводяться до фізичних. Ви не знайомі з теорією Фрідріха Енґельса?

Іван Петрович: Знайомий. Але нагадайте, будь-ласка.

Василь Васильович: Енґельс стверджував, що існує кілька рівнів організації матерії, яким відповідають особливі “форми руху”[8]. Він виділяв такі рівні організації матерії і відповідні “форми руху”: механічний, фізичний, хімічний, біологічний, соціальний. Соціальний рівень – це рівень людини як суспільної істоти. При цьому діють три головні принципи:

1) форми руху необхідно розглядати з урахуванням рівня організації матерії – кожному рівню відповідають свої форми;

2) між формами руху різних рівнів існує генетичний взаємозв’язок, вищі виникають на базі нижчих;

3) вищі форми руху специфічні і незводимі до нижчих.

Свідомість – це форма руху матерії на вищому, соціальному рівні її організації. Діалектичний матеріалізм визнає, що свідомість не зводиться до фізичних характеристик (хоча й виникає на їх основі), тому він може відхилити Ваші аргументи проти матеріалізму.

Іван Петрович: Теорія не витримує критики.

Треба бути повним невігласом у хімії, щоб стверджувати, що хімічні процеси не зводяться до фізичних: хімічні процеси – це не що інше, як комплекси фізичних рухів (з’єднання, роз’єднання, перегрупування у нові молекулярні структури) фізичних об’єктів (атомів, іонів), що описуються спрощеною мовою (мовою хімії).

Так само у біології: якщо ми не припускаємо, що тварини мають царину суб’єктивності (свідомість-психіку) то мусимо припустити, що уся їх життєдіяльність – це не що інше, як фізичні рухи частин їх тіл, а отже, цілком зводиться до фізичних (у т.ч. хімічних) процесів.

“Незводимість” насправді має місце лише у відношенні між матеріальним (фізичним) з одного боку, та духовним та психічним – з іншого.

За теорією Енґельса, виходить, що матерія на вищому (соціальному) рівні організації набуває якихось нових властивостей, які

1)   не зводяться до тих властивостей, якими традиційно визначається поняття матерії (фізичних властивостей),

2)   є тими самими властивостями, які традиційно протиставляються поняттю матерії як “ідеальне” (в філософському смислі), – суб’єктивно-психічними, духовними властивостями.

Але ж в такому разі це вже не матерія у звичайному (традиційному для дискусій між матеріалізмом, ідеалізмом, дуалізмом) смислі слова.

Василь Васильович: В такому разі, можливо проблему розв’язує інше, нетрадиційне визначення поняття матерії – те, яке дав В.І.Ленін? А саме: “Єдина "властивість" матерії, з визнанням якої зв’язаний філософський матеріалізм, є властивість бути об’єктивною реальністю, існувати поза нашою свідомістю.”[9]

Іван Петрович: Невже Ви не розумієте, що це визначення позбавляє поняття 'матеріалізм' будь-якого традиційного смислу і смислу, в якому його розуміють самі діалектичні матеріалісти?

Смисл поняття 'матеріалізм' завжди визначався протиставленням ідеалізму та дуалізму. Діалектичні матеріалісти приймають це протиставлення так само, як і традиційні. Але якщо ми приймаємо визначення матерії як “об’єктивної реальності”, то саме розрізнення між матеріалізмом з одного боку та ідеалізмом і дуалізмом з іншого втрачає будь-який сенс.

Противники матеріалізму вважають, що такі нематеріальні речі як душа (Я), Бог, ідеї, дух і т.ін. є об’єктивними реальностями, що існують поза нашою свідомістю, − тому, з точки зору визначення поняття матерії як “об’єктивної реальності” їх потрібно визнати матеріалістами. Але ж сенс будь-якого матеріалізму (діалектичного, так само як і традиційного) полягає саме в запереченні такого роду об’єктивних реальностей!

Тож твердження про те, що матерія – це об’єктивна реальність, і тому усе об’єктивно існуюче є матерією, – це звичайне словоблуддя.

Спочатку діалектичні матеріалісти підміняють поняття матерії у традиційному смислі (як фізичної реальності) “діалектичним” поняттям матерії як об’єктивної реальності і роблять з цього висновок, що об’єктивно існує тільки матерія. Але таке твердження, якщо ‘матерія’ розуміється як ‘об’єктивна реальність’, порожнє; воно є тавтологією: об’єктивно існує лише те, що об’єктивно існує. Воно не говорить нічого про те, що саме існує, а чого не існує, якою (матеріальною, ідеальною чи змішаною, − у традиційному смислі) є природа об’єктивної реальності.

Але на цьому діалектичні матеріалісти не зупиняються. Отримавши у такий спосіб “висновок” про те, що існує тільки матерія (≡об’єктивна реальність), вони повертаються до традиційного розуміння поняття матерії (як не просто об’єктивної реальності, а специфічної об’єктивної реальності, що відповідає традиційному смислу поняття матерії) і заперечують об’єктивне існування усього нематеріального у традиційному смислі.[10]

З дискусії на інтернет-форумі

Твердження діалектичного матеріаліста:

З переходом від простого фізичного до складного біологічного, психічного, не появляється ніяких нових об’єктів (все ті ж елементарні частинки і нічого більше), але появляються нові структури, їх властивості, динаміка. І вони не можуть бути "логічно виведені" з властивостей елементарних частинок...

Знаючи властивості окремих електронів, протонів і нейтронів Ви не можете вивести існування атома, тим більше його властивостей. Ну нема в них такої характеристики, як валентність. Не збуджується окремий електрон, не взаємодіє з фотоном, не випромінює фотона (як і протон і нейтрон), а атом все це може.

Окремі атоми не мають металічних чи діелектричних властивостей. Як і феромагнітних, кристалічних, сегнетоелектричних, надпровідних, напівпровідникових, твердості, в’язкості...

З ускладненням структур появляються нові властивості цих структур (саме властивості, а не якісь нові фізичні сутності (entities)). І ці властивості не зводяться, не "виводяться логічно" з властивостей компонентів.

Комп’ютер має нові властивості порівняно з резисторами, транзисторами і конденсаторами, з яких він складається.

Відповідь дуаліста:

Маємо справу з теорією про нові властивості, які нібито виникають з переходом від простого фізичного до складного хімічного чи біологічного рівнів, про їх нібито незводимість до (невиводимість з) властивостей нижчого рівня. Ця теорія безпідставна і нелогічна.

Усе, що ми маємо на будь-якому рівні фізичної організації – це лише рухи фізичних об’єктів, зміни їх місця у просторі, внаслідок гравітаційних і електромагнітних (або на рівні мікрофізики деяких інших фундаментальних) взаємодій, за законами цих взаємодій.

Усі так звані “нові якості” у фізичному світі – це лише нові назви, які даються тим або іншим типовим (з регулярно повторюваною структурою) сукупностям і послідовностям фізичних процесів (фізичних рухів та взаємодій, що визначають їх динаміку).

Якщо ми назвали предмети з певною фізичною структурою, які можуть слугувати для певних наших потреб, словом 'стіл', то це не означає, що десь у світі з’явилася нова фізична властивість – 'стольність'.

Знаючи усі фізичні властивості усіх елементів, що утворюють атом, та їх взаємне розташування, в принципі можливо вивести усі властивості атома. (Інша справа, що за нинішнього рівня знань, це може бути практично неможливим). Валентність – це лише властивість атома певним чином взаємодіяти з іншими атомами або їх складовими елементами; ця взаємодія проявляється у фізичному русі (з’єднанні-роз’єднанні) атомів і їх частин; вона повністю зумовлюється властивостями взаємодій складових частин атома та їх взаємним розташуванням. Валентність зводиться до цих властивостей і виводиться з них в принципі, бо вона – не що інше, як складне структуроване поєднання цих властивостей. Вона утворюється з них, як розміри тіла утворюються взаємним розташуванням його елементів (відстанями між ними); як результуюча фізична сила чи поле, що впливає на фізичне тіло, є геометричною, векторною сумою усіх складових фізичних сил і полів, які на нього діють. Хоча можливо, що на практиці на даний момент таке зведення й неможливо здійснити, в силу труднощів з отриманням необхідної інформації про усі фізичні стани усіх елементів атома та великої складності потрібних обрахунків, або неповноти-неточності сучасного теоретичного наукового знання. Грубо кажучи, валентність атома – це кількість електронів, орбіта руху яких найбільш віддалена від ядра атома.

Збудження атома – це, знову ж таки, лише певна структура взаємодій між його елементами, яка проявляється в їх рухах. Те ж саме стосується металічності, кристалічності і усього подібного…

Комп’ютер не має нових властивостей, які не зводилися б до властивостей та взаємодій резисторів, транзисторів, конденсаторів та інших його складових; усі його властивості – це складним чином структуровані сукупності властивостей та взаємодій резисторів, транзисторів, конденсаторів та ін.

Усі властивості складних матеріальних структур зводяться до властивостей і взаємодій їх складових елементів просто тому, що складні матеріальні структури − це і є певним чином структуровані й взаємодіючі сукупності їх елементів. І тому, що всі властивості матеріальних об’єктів, на будь-якому рівні, є тими або іншими аспектами розташування у просторі та його динаміки (фізичного руху) цих об’єктів та їх складових частин.

Усі властивості матеріальних об’єктів зводяться, в кінцевому рахунку,[11] до

      розташування у просторі цих об’єктів та їх складових частин,

      змін цього розташування з часом,

      впливу матеріальних об’єктів (у т.ч. складових частин складних об’єктів) на просторове розташування та рух один одного.

Натомість свідомість (суб’єктивність) і все, що до неї належить, усі її стани (відчуття, емоції, мислення, воління), в принципі неможливо звести до розташування у просторі, фізичних рухів та інших фізичних властивостей, оскільки:

1)   про свідомість (відчуття, емоції, мислення, воління) ми дізнаємося не через спостереження за фізичними рухами, а у зовсім інший спосіб;

2)   в одержуваному в такий спосіб знанні немає фізичних властивостей; зате є властивості, які неможливо "схопити" ніякими фізичними описами, – суб'єктивний характер “як-це-відчувається”, а у випадку мислення – смисл, інтенціональність, прощосьність;

3)   через саме лише спостереження за фізичними рухами, без “внутрішнього”, нефізичного самоспостереження-інтроспекції та самосвідомості, в принципі неможливо нічого дізнатися про свідомість (відчуття, емоції, мислення, воління).

Ми не знали б ні про які електричні заряди й маси, якби ці властивості не проявлялися у зовнішньо спостережуваному русі (змінах місця у просторі) фізичних тіл. Натомість, ні з яких зовнішньо спостережуваних рухів ми не змогли б дізнатися про свідомість. Ми знаємо про свідомість не зі спостережень за рухами наших тіл та структурами нервової системи й мозку, а безпосередньо через самосвідомість, без ніякої фізичної інформації.

Іншими словами:

Всі нібито нові властивості, які нібито виникають на вищих рівнях організації фізичних (матеріальних) систем, є просто назвами для позначення тих або інших аспектів просторово-часових структур, що утворюються елементами системи в їх взаємодії. Тому ці нібито нові властивості цілком зводяться до просторових структур та їх динаміки (змін з часом).

'Свідомість' і всі  поняття, що позначають стани свідомості, не є такими назвами; вони позначають не властивості просторово-часових структур, які можливо спостерігати ззовні, а щось зовсім інше, про що люди знають без спостереження за просторово-часовими структурами, і про це “щось” неможливо нічого дізнатися лише через спостереження за просторово-часовими структурами. Тобто, свідомість не зводиться до просторових структур та їхньої динаміки.

Матеріалістичний емерджентизм

Теорію Енґельса можна кваліфікувати як не зовсім матеріалістичну, а скоріше емерджентистську. Правда, існують різні версії емерджентизму – теорії про те, що в процесі еволюції реальності виникають нові речі чи властивості, незводимі до раніше існуючих. Деякі з них можна кваліфікувати як ідеалістичні, деякі є версіями дуалізму. Далі в цьому розділі ми будемо в основному говорити про наближену до матеріалізму версію. Будемо називати її матеріалістичний емерджентизм, маючи на увазі позицію, яку Джеспер Калестрап описує наступним чином:

“З цієї точки зору, психіку найкраще розглядати як емерджентну якість: справді новий вид якості цілого, яке складається з частин старого виду, що виникає не тому, що приєднується щось ззовні, а як наслідок поєднання цих частин у певний спосіб. Важливо, що каузальні[12] властивості емерджентної якості не зводяться до каузальних властивостей якостей нижчого рівня, від яких вони, в деякому сенсі, залежать.

Відповідно до емерджентизму, наш світ є багаторівневим: в ньому є ієрархія відмінних, але пов’язаних рівнів, починаючи з фізичного рівня. Кожному рівню відповідають специфічні види субстанцій, які повністю складаються з видів нижчих рівнів – спускаючись таким чином аж до елементарних матеріальних часточок. Кожний вид має специфічні якості внаслідок особливої організаційної складності, і деякі з цих якостей мають емерджентні каузальні властивості. Більше того, існують особливі емерджентні закони, які й надають цих каузальних властивостей зазначеним типам якостей, і які ані зводяться до, ані виводяться з законів нижчого рівня.”[13]

Проти емерджентизму, в цьому смислі, можна застосувати ті ж аргументи, що й проти теорії Енґельса. Але варто розгорнути цю аргументацію детальніше, прояснивши при цьому ряд нюансів, пов’язаних з неоднозначністю поняття незводимості.

Немає вагомих підстав вважати, що при поєднанні фізичних об’єктів нижчого рівня (елементів) у складні структури звідкись виникають нові (емерджентні) якості, які “не зводяться до каузальних властивостей якостей нижчого рівня”, та нові (емерджентні) закони, які “ані зводяться до, ані виводяться з законів нижчого рівня”.

Виходячи з принципу, що щось не може виникнути з нічого, більш логічно припустити, що нові властивості і закони, характерні для складних матеріальних об’єктів (систем), є не що інше як сумарний результат поєднання-накладання (мовою математики – суперпозиції або геометричної суми) властивостей і законів, що характерні для їх складових елементів.

Візьмемо, наприклад, атом. Атом є складною матеріальною системою, яка утворюється з багатьох менших мікрочасточок – протонів, нейтронів, електронів і т.д. Чи зводяться властивості атомів, – такі, наприклад, як форми й розміри орбіт руху електронів, – до властивостей і взаємодій за фундаментальними фізичними законами усіх складових елементів? Здається логічним припустити, що так: якби вченим вдалося отримати точну вичерпну інформацію про усі фізичні стани усіх елементів атому на якийсь момент часу, скласти усі рівняння усіх взаємодій між ними і провести відповідні розрахунки, то можливо було б вивести з цих даних траєкторії орбіт руху електронів і будь-які інші властивості атома. Проблема лише в тому, що отримати таку інформацію і провести такі складні розрахунки практично неможливо, – принаймні на даному етапі розвитку науки і техніки.

Так само логічно припустити, що в принципі можливо (хоча в силу надмірної складності практично, – принаймні на даному етапі розвитку науки і техніки, – неможливо) звести усі хімічні й біологічні властивості й закони до фундаментальних фізичних властивостей і законів.

Незрозуміло, як інакше можуть виникати властивості і закони руху складних матеріальних систем, якщо вони не є сумарним результатом взаємодій елементів цих систем за природними законами нижчих рівнів.

Навіть якщо система настільки складна, що сучасні засоби вимірювання фізичних властивостей елементів системи і сучасні обчислювальні засоби не дають можливості звести властивості і закони вищого рівня до властивостей і законів нижчого рівня, і навіть якщо малоймовірно, що розвиток науки і техніки колись зробить можливим таке зведення, це не означає, що вони незводимі у тому “сильному” смислі, який має значення для проблеми, яку ми тут розглядаємо, – незводимі в принципі.

Щоб уникнути плутанини доречно розрізняти

1) псевдонезводимість або епістемологічну незводимість – коли функціонування складної системи не вдається звести до взаємодій її складових елементів через надмірну складність такого зведення або неповноту-неточність інформації або недосконалість існуючих на даний момент наукових теорій;

та

2) справжню незводимість[14] або онтологічну незводимість, яка не є вираженням обмеженості наших пізнавальних можливостей, а лежить у самій природі речей.

Зрозуміло, що про емердженцію як появу чогось справді нового має сенс говорити лише у випадку справжньої незводимості.

Щодо справжньої незводимості також слід розрізняти дві можливості:

2.1) кількісна або номічна (від лат. nomos – закон) незводимість, за якої вся новизна (якщо вона справді має місце) полягає в зміні регулярностей (закономірностей) фізичних рухів; при цьому всі нові закони та властивості явища залишаються в межах поняття матерії або фізичного (у широкому смислі);

2.2) радикальна, якісна незводимість, яка виводить нову сутність (entity) чи нові властивості за межі поняття матерії (фізичного).

Кожній з цих можливостей відповідає власний різновид емердженції, – будемо називати їх слабкою та сильною емердженцією.

Невідомо, чи дійсно існує кількісна (номическая) незвідність і, відповідно, слабка эмердженция. Проблема тут у тому, що, якщо вона існує, то її практично неможливо відрізнити від псевдонезводимості. Якщо в тому чи іншому випадку не вдається пояснити процеси в складних організованих системах властивостями елементів і законами взаємодії на нижчому рівні, то це завжди можливо витлумачити і так, і так: і як псевдонезводимість, і як кількісну (номічну) незводимість. Але незалежно від того, яке тлумачення ми оберемо, це не принципово для нашої проблеми, оскільки в обох випадках властивості й закони вищого рівня  є концептуально зводимими до просторово-часових відношень, а отже, залишаються в межах поняття матерії або фізичного (у широкому смислі)

Справжня незводимість другого різновиду – якісна незводимість (сильна емержденція) – набагато більш радикальна. І свідомість є незводимою до фізичного саме в цьому радикальному, якісному смислі. Сáме це спростовує матеріалізм і свідчить на користь психофізичного дуалізму. (Чи існує ще щось, крім свідомості, емерджентне, незводиме до фізичного у цьому сенсі? Девід Чалмерс вважає, що ні. Карл Поппер наводить вагомі аргументи на користь теорії про те, що царину ідей, теорій, проблем, аргументів (їх об’єктивного смислового змісту), сформульованих у мові, втілених в творах науки, літератури, мистецтва тощо, – так би мовити, в їх інтерсуб’єктивному бутті, – слід розглядати як автономну реальність третього типу – Світ-3. – Див. розділ 12, Книга 2.)

Роз’яснимо це дещо детальніше.

Оскільки йдеться про властивості і закони функціонування складних матеріальних систем, які ми не можемо звести до законів “нижчого рівня”, то існують дві логічні можливості:

(1) ці закони і властивості є дуже складним накладанням (суперпозицією, геометричною сумою) законів і властивостей “нижчого рівня”, але ця складність настільки велика, що ми не можемо (і, можливо, ніколи не зможемо) показати, що це справді так, – в цьому випадку має місце псевдонезводимість без ніякої емердженції;

(2) ці закони і властивості не є суперпозицією (геометричною сумою) законів і властивостей “нижчого рівня”, а є справді новими законами і властивостями, – в цьому випадку мала б місце справжня кількісна незводимість та слабка емердженція.

З точки зору принципу, що щось не може виникнути з нічого, перший варіант (псевдонезводимість) більш правдоподібний.[15] Якщо між різними рівнями організації матеріальних систем має місце лише псевдонезводимість, немає справжньої незводимості, то теорія емерджентизму є хибною.

Але все ж не слід виключати і другої можливості – існування справжньої кількісної незводимість всередині матеріальної реальності.

На жаль, ми ніяк не можемо дізнатися, чи цій логічній можливості відповідає щось в природній  дійсності. Якщо не вдається звести властивості і закони функціонування матеріальної системи вищого рівня організації до властивостей її елементів і законів взаємодій нижчого рівня, то ми не знаємо, в чому причина – в надмірній, практично нездоланній (на даному етапі чи взагалі) складності такого зведення чи в самій природі речей.

Але навіть якщо емерджентизм має рацію, якщо справжня незводимість справді має місце всередині матеріальної реальності то ця незводимість має лише кількісний характер, − усі матеріальні властивості є концептуально зводимими до просторово-часової динаміки, а отже, залишаються в межах поняття матеріального (фізичного). Зовсім інша справа − незводимість свідомості до фізичної реальності. Вона має якісний характер: свідомість є концептуально незводимою до просторово-часової динаміки, − тож вона не належить до матеріальної (фізичної) реальності.

Спробуємо уявити, як (логічно) можлива справжня кількісна незводимість між властивостями і законами функціонування матеріальних систем різних рівнів організації. Складна система начебто є просто структурованим поєднанням елементів, що входять до цієї системи з власними властивостями, що включають властивості взаємодії – ті закономірності, за якими вони впливають на інші фізичні об’єкти і зазнають їх впливу. Здається, що при їх поєднанні всі ці впливи просто повинні складатися (геометрично), і нові закони, за якими функціонує система, не можуть бути нічим іншим, як cуперпозицією усіх цих впливів. Якщо це так, то справжньої незводимості немає.

Але уявімо таку комп’ютерну модель фізичної реальності. В ній є віртуальні фізичні об’єкти (комп’ютерні моделі реальних фізичних об’єктів), які, як правило, взаємодіють за звичайними фізичними законами. Але в деяких випадках – коли деякі такі об’єкти (елементи) утворюють між собою певні специфічні складні структури, програма заміняє множину формул взаємодії між елементами цієї структури на нову систему формул, яка математично не є еквівалентною заміненій множині (тобто, геометричній сумі, суперпозиції взаємодій за звичайними фізичними законами). Така комп'ютерна модель відповідає припущенню про існування (кількісної, номічної) емерджентності всередині фізичної (матеріальної) реальності. Від неї можемо в уяві повернутися до справжньої фізичної реальності і припустити, що, можливо, вона є подібною. Можливо, що існують особливі – структурно залежні – закони природи, які діють лише за наявності певних специфічних матеріальних структур. Але навіть якщо це насправді так, то матеріалістичний емерджентизм усе одно не розв’язує проблеми відношення матерії і свідомості.

Варто зауважити, що у випадку кількісної емердженції “новизна” емерджентних властивостей і законів не зовсім справжня; це не є виникнення чогось зовсім нового, що не зводилося б (не редукувалося б) до чогось уже існуючого. Про так звані емерджентні закони неправильно говорити, що вони виникають. Вони просто існують, або не існують. Якщо існують закони природи вигляду “За наявності ось-такої структури має місце ось-така динаміка”, то такі закони не виникають при утворенні відповідних структур, а лише вступають в дію. Щодо емерджентних властивостей, в межах суто кількісної емердженції вони є результатом поєднання властивостей і законів нижчих рівнів організації зі структурно залежними законами вищих рівнів, і редукуються до цього розширеного “базису”

Якщо справжня незводимість справді має місце у відношенні між різними рівнями організації матеріальних систем, то це не має принципового значення для питання: чи є свідомість чимось фізичним (матеріалізм) чи чимось нефізичним (дуалізм)? Незводимість між властивостями матеріальних систем різних рівнів організації, якби вона справді мала місце, усе одно мала б принципово інший, другорядний – суто кількісний, а не якісний – характер, порівняно з незводимістю між фізичним (матеріальним) та свідомістю (суб’єктивним).

Усі властивості і закони матеріальних систем на усіх рівнях організації, – незалежно від того, чи зводяться (по-справжньому) властивості і закони функціонування матеріальних систем на вищих рівнях організації до властивостей і законів взаємодії матеріальних об’єктів на нижчих рівнях організації, – усе одно утворюють єдину царину, що чітко якісно відокремлена від царини суб’єктивного, свідомості, Я. Хоча властивості і закони матеріальних систем на різних рівнях організації можуть виражатися різними поняттями і формулами, вони є якісно однорідними в тому смислі, який є визначальним для поняття фізичного (матерії) – усі вони є концептуально зводимими до просторового розташування та його змін у часі.

Свідомість утворює зовсім іншу царину, оскільки поняття свідомості, а також усі часткові поняття, які ним охоплюються (такі як 'відчуття', 'емоції', 'мислення', 'біль', 'радість' тощо), за своїм змістом є концептуально незводимими до просторових властивостей та їх часової динаміки. Ці поняття вказують на царину суб’єктивного, яка є справжньо незводимою до фізичного у значно більш радикальному – якісному – смислі, порівняно з гіпотетично можливою (але невідомо чи існуючою в дійсності) кількісною (номічною) незводимістю між властивостями і законами функціонування матеріальних систем на різних рівнях організації. Навіть якщо така кількісна незводимість має місце, то все одно усі закони і властивості, яких вона стосується, є концептуально зводимими до просторово-часових відношень і в силу цього утворюють єдину царину – царину фізичного, матеріального, – в той час як свідомість, суб’єктивне перебуває за межами цієї царини.

Резюме

Усі властивості і закони, які належать до матеріальної реальності, незалежно від того, чи зводяться закони і властивості вищого рівня організації матерії до законів і властивостей нижчого рівня, є теоретичними конструктами, що виконують одну-єдину функцію − є засобами позначення просторово-часових регулярностей та передбачення просторових властивостей та динаміки – місця та руху у просторі фізичних тіл.

Іншими словами, усі властивості і закони, які належать до матеріальної реальності, на усіх рівнях її організації, концептуально зводимі до просторово-часових відношень (місце і рух у просторі).

Всередині матеріальної реальності справжня незводимість між властивостями матерії на різних рівнях організації або не існує, або є лише кількісною.

Натомість, незводимість свідомості до матеріальної реальності є якісною: свідомість та усі її стани та процеси (відчуття, мислення, емоції) концептуально незводимі до просторового розташування та руху.

Зрозуміло, поняття свідомості має й цей – поведінковий – аспект: ми використовуємо поняття свідомості, мислення, відчуттів, емоцій в тому числі і для пояснення ззовні спостережуваних форм поведінки. Але не лише і не насамперед для цього. Зміст понять свідомості, мислення, відчуттів, емоцій тощо не вичерпується поведінковим аспектом. І саме тому матеріалізм і матеріалістичний емерджентизм (як пояснення природи свідомості) є помилковими. У змісті понять свідомості, мислення, відчуттів, емоцій тощо визначальним є “внутрішній” суб’єктивний аспект.

Свідомість – це різоманітні процеси суб'єктивного переживання й усвідомлення, що не мають просторових властивостей. Їх суб'єктивний характер не схоплюється ніякими просторово-часовими описами. Про свідомість (відчуття, емоції, мислення) ми дізнаємося не через спостереження за фізичними рухами, а у зовсім інший спосіб (інтроспекція). Через спостереження за самими лише фізичними рухами, без “внутрішнього” нефізичного самоспостереження-інтроспекції, самосвідомості, в принципі неможливо нічого дізнатися про свідомість (відчуття, емоції, мислення).

Висновок: Матеріалістично-емерджентистська теорія (зокрема, теорія Енґельса) необґрунтована і не вирішує проблеми пояснення природи й виникнення свідомості; їй не вдається подолати “розриву” (чи, скоріше, провалля), що розділяє матерію і свідомість, усунути радикальну якісну відмінність між ними.

Якщо свідомість емерджентна, то вона емерджентна в набагато більш сильному, радикальному смислі аніж можливо існуюча (слабка) емерджентність властивостей усередині матеріальної реальності.

 

Девід Чалмерс про емердженцію

Наведені вище аргументи показують, що теорія про те, що свідомість є емерджентною властивістю поряд з іншими емерджентними властивостями, не витримує критики. В природі просто немає інших властивостей, які не зводилися б до фундаментальних фізичних законів, властивостей і процесів – у “сильному” смислі справжньої якісної  незводимості (концептуальної незводимості до просторово-часових відношень). Звичайно, можна незважаючи на це вважати, що свідомість усе ж є чимось емерджентним – але особливим, єдиним у своєму роді. Так, Девід Чалмерс пропонує розрізняти “слабку” та “сильну” емердженцію: у випадку слабкої емердженції “нові” властивості вищого рівня можливо пояснити в термінах властивостей нижчого рівня; у випадку сильної – ні.

Зауважимо, що Чалмерс вживає терміни “слабка емерджеція” та “сильна емердженція” у смислі, дещо відмінному від того, у якому я вживав ці терміни в попередньому підрозділі. B моїх термінах, “cлабка емердженція” Чалмерса – це взагалі не емердженція (можна назвати її псевдоемердженцією), оскільки тут немає справжньої незводимості. Натомість, те, що Чалмерс називає “сильною емердженцією охоплює і те, що я називаю сильною емердженцією (справжня якісна незводимість), і те, що я називаю слабкою емердженцією (справжня кількісна незводимість). Чалмерс не робить цього розрізнення і залишає те, що я називаю слабкою емердженцією та справжньою кількісною незводимістю, поза увагою. Я залишаю відкритим питання про те, чи у матеріальній реальності має місце справжня кількісна незводимість (слабка емердженція, в моїх термінах), але підкреслюю, що свідомість незводима до фізичного у набагато сильнішому, радикальнішому – якісному – смислі. На мою думку, ця поправка (невеличка поступка матеріалістичному емерджентизму, яка нічого принципово не змінює) є доречною до висновку Чалмерса:

“Чи існують інші випадки сильної емердженції, крім свідомості? Я вважаю, що не існує інших ясних випадків, і що є доволі вагомі раціональні підстави вважати, що інших випадків не існує.”[16]

Такий емерджентизм, що визнає унікальність свідомості як чогось радикально емерджентного, що не охоплюється поняттям матерії (фізичного у широкому смислі),  є різновидом дуалізму.

 

Слід зауважити, що унікальність свідомості як чогось нефізичного робить такий дуалістичний емерджентизм так само неінтегрованим в природничо-наукову картину світу, як і звичайна віра в існування душі (різні варіанти цієї віри):

  хтось може приймати теорію про “сильну емердженцію”, розуміючи її  в тому смислі, що свідомість (Я, душа) виникає просто з нічого;

  натомість ті, кому ідея виникнення свідомості (Я, душі) з нічого видається неправдоподібною, можуть припустити, що те, що Чалмерс називає “сильною емердженцією”, є насправді втіленням душі при народженні людини; що душа людини якось існувала до її фізичного народження і може продовжити своє існування після її фізичної смерті.

Надвідповідність (supervenience, супервентність)

Девід Чалмерс в праці “Свідома психіка” запропонував дещо інший концептуальний інструментарій для аналізу проблеми, яку ми розглядали в цьому розділі. Базовим для нього є поняття supervenience, та його два різновиди – логічний та природний. Цьому поняттю досить важко знайти добрий відповідник в українській мові. Найкраще, що я зміг придумати – 'надвідповідність' (відповідність на вищому рівні). Можна використовувати натомість англіцизм ‘супервентність’. В загальних рисах йдеться ось про що.

Надвідповідність (супервентність) має місце у разі, якщо за наявності певної множини фактів М(А) базового рівня А необхідно має місце факт Ф(В) вищого рівня B. Факт Ф(В) є надвідповідним щодо множини фактів М(А), надвідповідає цій множині. Є два різновиди необхідності, які визначають різновид надвідповідності – логічний та природний.

Логічна надвідповідність має місце, коли в будь-якому уявному світі (в якому можуть діяти зовсім інші закони природи) Ф(В) необхідно відповідає М(А). Тобто, якими б не були закони природи, М(А) та Ф(В) невіддільні. Причина цього дуже проста: Ф(В) є просто іншою формою опису М(А) (деякої частини чи аспекту М(А)) на макрорівні. Наприклад, опис фізичних властивостей води на макрорівні є описом певних складних фактів, які складаються з множини фактів мікрорівня, що стосуються окремих молекул води та їх взаємодії між собою. Оскільки вода є нічим іншим як множиною молекул H2O, то всі факти щодо води є логічно надвідповідними по відношенню до фактів щодо молекул H2O.

Природна (причинна) надвідповідність має місце, якщо за наявності М(А) Ф(B) не є логічно необхідним, але є необхідним відповідно до існуючих законів природи. В цьому випадку Ф(В) не є формою опису М(А) (деякої частини чи аспекту М(А)) на макрорівні, а є чимось іншим, що причинно пов’язане з М(А): М(А) є (природною, законовідповідною) причиною Ф(В). Наприклад, сила тяжіння певної величини є природно (причинно) надвідповідною по відношенню до мас взаємодіючих тіл та відстані між ними, оскільки згідно з законом гравітації Ньютона усі тіла притягуються з силою, яка прямо пропорційна їх масам та звернено пропорційно квадрату відстані між ними. Проте це відношення не є логічно необхідним: у логічно можливому світі, де не діяв би закон гравітації Ньютона, його не було б. Той факт, що тіла притягаються з певною силою, не міститься у фактах про маси цих тіл та відстані між ними, а є іншим фактом, причинно зв'язаним з ними.

Чалмерс обґрунтовує тезу про те, що всі факти (властивості, процеси), які відповідають поняттю матерії чи фізичного у широкому смислі, є логічно надвідповідними щодо фізичних фактів базового рівня, які описуються поняттями фізики. Єдина реальність, яка не є логічно надвідповідною щодо фізичних (мікрофізичних) фактів, − це свідомість. Усі інші факти, про які нам відомо (не розглядаючи такі сумнівні можливо-факти як існування Бога, ангелів тощо, а також статус математичних фактів) є або логічно надвідповідними щодо фізичних (у вузькому смислі – таких, що описуються поняттями фізики) фактів, або логічно надвідповідними щодо фізичних фактів та свідомості. Таким чином, 'фізичне' ('матерія') та 'свідомість' ('психіка') є двома фундаментальними пояснювальними категоріями, в термінах яких можливо описати й пояснити усі інші факти, але які неможливо описати й пояснити в термінах одне одного.

Чалмерс звертає увагу на те, що логічна надвідповідність по відношенню до фізичного означає логічну необхідність фактів вищого рівня за умови наявності відповідних фізичних фактів на мікрорівні; але це не означає, що ми завжди можемо звести закони і властивості на вищих рівнях до  мікрофізичних законів та властивостей. Все набагато простіше: оскільки фізичні факти мікрорівня включають розташування кожного атома (електрона, фотона) і кожний найменший їх рух, то усі факти, про які нам відомо, – чи то біологічні, чи то поведінкові, чи то політичні, чи то економічні, чи то культурні, не можуть бути іншими за умови саме такого розташування й саме таких рухів усіх атомів (електронів, фотонів) в кожний момент часу, якщо тільки ця іншість не належить до царини свідомості.

Наприклад, якщо ми уявимо дві істоти з зовсім однаковими фізичними тілами, і нам відомо, що всі атоми, з яких складається одне тіло, рухаються точно так само, як відповідні атоми іншого тіла, те зрозуміло, що поведінка цих тіл логічно не може бути різною; але свідомість цих істот логічно може бути різною (можливо, одна з них взагалі не має свідомості, є феноменальним зомбі).

Чалмерс вважає ймовірним, що свідомість є природно (причинно) надвідповідною щодо (нейро)фізичних фактів. Тобто, певні (нейро)фізичні факти спричинюють певні стани свідомості відповідно до якихось невідомих законів природи. Але сама свідомість є нефізичною. Стани мозку і стани свідомості – це не одне й те саме (відношення тотожності), а одне пов’язане з іншим відношенням причина-наслідок.

******

Чалмерс переконливо показує, що його аргументи про неможливість пояснення свідомості в термінах фізичних процесів (в тому числі в функціоналістських термінах) свідчать не просто про хибність запропонованих на даний момент способів такого пояснення, а про неможливість такого пояснення в принципі:

“…є просте пояснення успіху матеріалістичних пояснень у різних зовнішніх царинах. З такими явищами ... усе, що потрібно пояснити – структури і функції… У випадку свідомості, і лише в ньому, нам потрібно пояснити більше, аніж структури й функції, тож мало підстав очікувати, що пояснення буде подібним. Справді, ... враховуючи природу нашого доступу до зовнішніх явищ, ми маємо очікувати успішного матеріалістичного пояснення будь-якого такого явища. Наше знання цих явищ фізично опосередковане світлом, звуком та іншими середовищами зовнішнього сприйняття. ...ми маємо очікувати, що явища, які ми спостерігаємо цими засобами, є логічно надвідповідними щодо фізичного – інакше ми б про них ніколи не дізналися. Але наш пізнавальний доступ до свідомого досвіду має зовсім інший характер. Свідомість перебуває в самому центрі нашого пізнавального всесвіту, і наш доступ до неї не опосередкований зовнішніми відчуттями. Через це ті підстави, які ми маємо, щоб очікувати матеріалістичного пояснення зовнішніх явищ, не діють у випадку свідомості...”[17]

“Проблеми з розглянутими тут моделями й теоріями[18] не в деталях; принаймні, нам непотрібно було вдаватися у деталі, щоб побачити, щó з ними не так. Проблема лежить у загальній пояснювальній стратегії. Ці моделі й теорії є просто не того сорту, який міг би пояснити свідомість. Неминуче будуть пропонуватися усе більш складні редуктивні “пояснення” свідомості, але  вони будуть лише усе більш складними поясненнями когнітивних функцій. … такий “революційний” розвиток ... дає лише більш потужні функціональні пояснення. Це може створити дуже цікаву когнітивну науку, але таємниця свідомості не зникне. Будь-який звіт в чисто фізичних термінах буде страждати від тієї ж проблеми. Він буде, в кінцевому рахунку, даний в термінах структурних та динамічних властивостей фізичних процесів, і яким би ускладненим не був такий звіт, він дасть тільки більше структури й динаміки. Хоча цього достатньо для того, щоб впоратися з більшістю природних явищ, проблема свідомості виходить за межі будь-якої проблеми щодо пояснення структури й функцій, тому потрібний новий спосіб пояснення.”[19]

 

******

Аналіз Чалмерса в термінах надвідповідності виявляється ефективним і точним (хоча чимало деталей є дискусійними). А проте думаю, що запропонований мною аналіз на основі поняття концептуальної зводимості до просторово-часових відношень має свої переваги.

По-перше, це поняття чітко визначає, що робить ті або інші властивості фізичними (у широкому смислі) і, завдяки цьому дозволяє показати, чому введення (відкриття) нових фізичних властивостей та законів не може вирішити проблему або навіть суттєво змінити баланс аргументів на користь матеріалізму.

По-друге, воно дозволяє обійтися набагато більш вузьким “базисом” для редуктивного пояснення (пояснення того, як макровластивості фізичних об’єктів утворюються через структуроване поєднання мікровластивостей їх складових елементів), який виявляється осучасненою версією класичного Декартового “атрибуту протяжності”. “Базис” обмежується просторово-часовими відношеннями, а усі інші фізичні (як у вузькому, так і в широкому смислі) властивості і закони концептуально зводяться до цього “базису”.

Натомість, для редуктивного пояснення на основі поняття логічної надвідповідності Чалмерсу необхідно включати в “базис” усі фізичні закони й такі поняття як маса, електричний заряд, різного роду фізичні поля тощо. Це є наслідком того, що ці поняття є концептуально зводимими до просторово-часових відношень, але не є логічно надвідповідними (зводимими) по відношенню до них.

Нагадаю головну тезу з першого розділу: фізичне (матерія) зводиться до властивостей одного-єдиного фундаментального виду – розташування у просторі, яке змінюється з часом; уся решта фізичних властивостей, а також усі фізичні закони – концептуальна надбудова до цієї фундаментальної властивості – міри, шаблони, регулярності, які ми виявляємо у процесах змін взаємного просторового розташування різних об’єктів, і яким даємо різні назви (маса, заряд, поле, закон гравітації, ..., інстинкт, рефлекс, ...).

Відношення між цією “концептуальною надбудовою” та просторово-часовими властивостями відповідає поняттю концептуальної зводимості, але не відповідає поняттю логічної надвідповідності (логічної зводимості), оскільки загальне (закони і відповідні їм типи властивостей) логічно не зводиться до будь-якої множини одиничних подій (окремих фактів).

Це пов’язано зі знаменитою проблемою Г’юма. (Чалмерс підтверджує, що саме через неї він мусив включати фізичні закони в “базис” для редуктивного пояснення.) Г’юм формулював її, використовуючи поняття причинності, але я вважаю більш зручним переформулювання її в термінах законів природи (причинність – вияв законів природи). Г’юм поставив під знак питання: чи маємо ми логічні (загалом, раціональні) підстави вважати (як ми це робимо) ті регулярності, які ми виявляємо в реально спостережуваних подіях, виявом універсальних законів природи (які завжди діяли, діють і будуть діяти)? Він доводив, що цілком можливо, що всі ці регулярності у спостережуваних раніше подіях є насправді просто випадковим збігом обставин, і ніяких законів природи (а отже, і властивостей, що визначаються через них) не існує.

Зауважимо, що поняття маси, електричного заряду, різноманітних фізичних полів невіддільні від відповідних законів природи, є невід’ємними частинами концептуальної структури цих законів. (Так поняття маси відповідає другому й третьому законам Ньютона і не має сенсу без них; поняття електричного заряду відповідає закону Кулона і не має сенсу без нього і т.д.) Якщо немає законів природи, то й усі такі поняття не описують ніяких реальних властивостей.

В часи Г’юма вважалося (багато філософів ще й  досі так вважають), що ми отримуємо знання про закони природи шляхом індукції – умовиводу від багатьох окремих спостережень до загального положення (закону). Г’юм доводив, що цю процедуру неможливо раціонально захистити. Як наслідок – висновок про те, що якщо ми вважаємо, що завтра зранку зійде Сонце, то це є лише наслідком нашої звички, але ми маємо для такої віри не більше раціональних підстав, аніж для віри в те, що завтра зранку замість Сонця зійде миска з галушками. Хоча багато філософів і досі дотримуються теорії індукції, аргументи Г’юма залишаються ніким не спростованими. Натомість існує інший спосіб пояснення того, чому раціонально припускати існування законів природи (Карл Поппер): ми гіпотетично припускаємо їх існування, оскільки це необхідно для пояснення і передбачення: без ідеї законів природи весь світ був би для нас суцільним хаосом. Наскільки я розумію, приблизно в цьому ж смислі Чалмерс говорить про те, що “ми робимо висновок про існування причинності в якості умовиводу, націленого на найкраще пояснення.”[20]

Тим не менше, (застосовуючи концептуальний інструментарій логічно можливих, уявних світів, на який спирається поняття логічної надвідповідності) логічно можливо, що дійсний та уявний світи збігаються за усіма окремими спостережуваними фізичними фактами, але розходяться в частині “загальних фактів”: в одному зі світів справді діють закони природи (причинність), а в іншому усі ті ж самі окремі факти мають місце внаслідок (дуже неймовірного, але логічно можливого) випадкового збігу обставин.[21]

Крім того, навіть якби не було питання про існування законів природи та причинності, було би інше: про конкретну форму законів природи. Справа в тому, що будь-яка множина фактів, які спостерігалися, логічно сумісна з безліччю різних логічно можливих законів. Щоб це було зрозуміліше, почнемо з відомого наукового прикладу – закони фізики Ньютона та закони фізики Ейнштейна. До початку ХХ ст. усі одиничні факти, що спостерігалися й перевірялися в експериментальних умовах відповідали системі законів Ньютона. Це була величезна кількість одиничних фактів. Потім виявилося, що в деяких ситуаціях (при дуже великих швидкостях, порівнюваних зі швидкістю світла) результати експериментів суперечать передбаченням, які випливають з системи законів Ньютона. В результаті, з'явилася система Ейнштейна, у якій закони фізики мають дещо іншу форму, ніж у системі Ньютона, але в царині відносно невисоких швидкостей передбачення, що випливають з законів Ньютона і Ейнштейна, настільки близькі, що у всіх практично значимих цілях різницею можна (і зручно) знехтувати. У загальному випадку, відношення між одиничними фактами, що спостерігалися, та універсальними законами природи можна проілюструвати графічно: одиничні факти, що спостерігалися – це точки на площині, закони – лінії, що проходять через ці точки. Але розташування точок не визначає, якою саме має бути лінія, що через них проходить. Через будь-яку множину точок можливо провести нескінченну множину різних ліній, які описуються різними математичними формулами і представляють різні логічно можливі альтернативні закони природи. Закони природи логічно невиводимі з окремих фактів, що спостерігалися – якою б великою не була їх кількість. Те, що в науці прийнято як закони природи – це найбільш вдалі (прості, елегантні і т.п.) здогадки (гіпотези), логічно сумісні з множиною одиничних фактів, що спостерігалися, але логічно невиводимі з них.

В силу усього цього, фізичні закони, а також невід’ємні від них властивості, не є логічно надвідповідними по відношенню до окремих (зокрема, просторово-часових) фактів. (Чалмерз визнає це, говорячи про причинність: “Факти про причинність не є логічно надвідповідними щодо окремих фізичних фактів.”[22])

Але, повертаючись до нашої термінології, вони є концептуально зводимими до окремих просторово-часових фактів. (Див. щодо цього також застереження на с.18.)

Також, аналіз Чалмерса не передбачає можливості справжньої кількісної незводимості (емердженції) в середині царини фізичного. Якщо така незводимість (емердженція) існує, то деякі матеріальні (фізичні у широкому смислі) закони і властивості не є логічно надвідповідними по відношенню до законів і властивостей мікро фізичного рівня. Але вони, як і всі інші фізичні (у широкому смислі) властивості є концептуально зводимими до розташування фізичних тіл у просторі та його змін з часом.

Проблема зводимості різних форм опису

Поняття логічної надвідповідності допомагає уникнути плутанини, пов’язаної з різними смислами понять зводимості-виводимості, – зокрема, з тим фактом, що Ф(В) може бути в принципі логічно зводимим до М(А) (логічно-дедуктивно виводимим з М(А)), але таке зведення (виведення) є практично нездійсненним – ситуація псевдонезводимості.

Чалмерс спеціально наголошує, що “логічна надвідповідність не визначається в термінах дедуктивної виводимості в будь-якій системі формальної логіки. Скоріше, логічна надвідповідність визначається в термінах логічно можливих світів (та індивідів), де поняття логічно можливого світу є незалежним від цих формальних міркувань.”[23]

І все ж, я думаю, що ідея логічної надвідповідності передбачає принципову можливість логіко-математичної дедукції Ф(В) з М(А), хоча у багатьох випадках така дедукція може виявитися практично нездійсненною. Сам Чалмерс виражає по суті цю ж думку наступним чином: “В принципі, хтось, хто знає усі А-факти про дійсну ситуацію, зможе дізнатися з самих лише цих фактів усі B-факти про цю ситуацію, за умови, що він володіє усіма потрібними B-поняттями. Таке висновування може бути важким або й неможливим практично, через складність ситуації, але воно принаймні можливе в принципі.”[24] “Ми можемо уявити, що гіпотетична суперістота – скажімо, демон Лапласа, який знає розташування кожної часточки у просторі[25] – була б здатною прямо “зчитати” усі біологічні факти, якщо дані усі мікрофізичні факти. Мікрофізичні факти достатні для такої істоти, щоб сконструювати модель мікроскопічної структури та динаміки світу крізь увесь простір і час, з якої вона може прямо дедукувати макроскопічну структуру й динаміку. Якщо дана уся ця інформація, ця істота має усю потрібну їй інформацію щоб визначити, які системи є живими, які системи належать до того самого роду тощо. Оскільки вона володіє біологічними поняттями і має повну деталізацію мікрофізичних фактів, ніяка інша інформація не стосується справи.”[26]

Ця цитата навела мене на думку про одну дуже важливу причину псевдонезводимості, яка часто лежить в основі тверджень про те, що біологічні факти (властивості) нібито можуть бути незводимими до фізичних. Проблема полягає у зводимості тих понять, які ми використовуємо для макроописів, до описів в термінах власне фізичних (у вузькому смислі) понять. Йдеться тут власне не про фізичні описи, a про точні математичні описи просторових відношень, − такі, які ми зазвичай зустрічаємо у фізиці, але які в принципі можливі на будь-якому рівні, проте часто виявляються нездійсненними на макрорівні через надмірний рівень складності.

Колись в дискусії на інтернет-форумі мені зауважили, що програмістам досі не вдалося вирішити такої, здавалося б простої задачі: навчити комп’ютер, обладнаний відповідними світловими датчиками, розпізнавати котів. Маленька дитина легко може це зробити. Але комп’ютерної програми, яка могла б це задовільно робити, нікому придумати ще не вдалося.

Не впевнений, що ця інформація відповідає дійсності, але якщо це так, то в цьому немає нічого дивного. Людина, яка більш-менш задовільно володіє мовою, легко інтуїтивно асоціює певні складні цілісні образи (гештальти) з поняттями типу “кіт”, не замислюючись над тим які точні (математичні) описи відповідають усім тім тілесним формам, які ми розпізнаємо як котів. А комп’ютеру потрібний саме такий точний математичний опис. В принципі, такий опис має бути можливим, адже ми ідентифікуємо котів по формам їх тіла, а будь-яка форма складається з множини геометричних точок і ліній, кожну з яких можна описати математично... Але створення такої логіко-математичної моделі є надзвичайно важким.

Зауважимо: немає складної проблеми в тому, щоб дати математичний опис зовнішності конкретного кота у конкретний фіксований момент часу. Не так важко описати математично, з якою завгодно детальністю й точністю, фотографію кота. Неважко описати математично й послідовність рухів такого кота (такий опис може бути просто послідовністю описів фотографій). По суті, файли з картинками та відеороліками, які ви можете побачити на комп’ютері, і є такими описами. А от логіко-математичну модель (комп’ютерну програму), яка відсканувавши зображення певного предмету, могла б з високою (порівнюваною з людською) точністю розпізнавати, кіт це чи не кіт (зважаючи, що кіт може бути будь-якої породи − сіамський, сибірський чи якийсь інший, і може бути в самих різноманітних позах, а інші предмети можуть бути, зокрема, різноманітними іншими тваринами) –  дуже важко.

Я все ж думаю, що програма розпізнавання котів не є такою надскладною задачею, що програмістам її ніколи не вдасться вирішити. Але якщо ми візьмемо більш абстрактні біологічні поняття, то такий надвисокий для людини рівень складності напевно можливий. Hаприклад: як дати адекватний математичний опис таким поняттям як 'живий організм' та 'біологічна еволюція'?! А проте, це може виявитися неможливим лише для обмеженого людського розуму, а не є неможливим в принципі. Для демона Лапласа це не повинно бути складною проблемою.

В будь-якому разі, ця проблема зі зводимістю стосується лише загальних описів та понять, які ми в них використовуємо. Вона не стосується конкретних фізичних (у широкому смислі, включно з біологічними) фактів, що мають місце в будь-який конкретний момент часу. Нагадаю: будь-якого конкретного кота в будь-який конкретний момент часу неважко дуже детально описати (найпростіший такий опис – масив даних про просторове розташування та колір множини дуже маленьких частин його тіла піксел на екрані комп’ютера). Якщо не припускати, що у даного кота є свідомість як суб’єктивність, то немає сумніву, що усі його властивості цілком зводяться до сукупності мікрофізичних властивостей усіх мікрочасточок його тіла та їх взаємодій. В термінах Чалмерса: усі властивості кота є логічно надвідповідними щодо цієї сукупності. А якщо щось в принципі не зводиться, логічно не надвідповідає, то це – котяча свідомість-психіка як суб’єктивність.

 

Редуктивне пояснення

Чалмерс дає також добре пояснення поняття редуктивного пояснення (англ. reduce – зводити), яке відповідає тому, що я називав зводимістю в принципі:

Суть редуктивного пояснення в тому, щоб показати в загальних рисах як властивості макрорівня можуть утворюватися процесами, властивостями, структурами на мікрорівні. Чалмерс звертає увагу на кілька важливих моментів:

1) Редуктивне пояснення не слід ототожнювати з практичною можливістю здійснити повне логічне зведéння (тобто дедуктивне виведення усіх фактів макрорівня з фактів мікрорівня): “Багато деталей цих пояснень на даний момент не піддаються нашому розумінню, і ймовірно можуть виявитися дуже складними, але ми знаємо, що якщо ми з’ясуємо достатньо щодо історії низького рівня, історія високого рівня зрештою прийде слідом.”[27]

2) Редуктивне пояснення не мусить бути поясненням на найнижчому рівні (мікрофізики): “Замість цього, явища високого рівня пояснюються в термінах деяких властивостей на дещо нижчому рівні… В свою чергу, ми сподіваємося, що більш базисні явища можуть самі бути редуктивно пояснені в термінах чогось ще більш базисного. Якщо все йде добре, біологічні явища можливо пояснити в термінах клітинних явищ, які можливо пояснити в термінах біохімічних явищ, які можливо пояснити в термінах хімічних явищ, які можливо пояснити в термінах фізичних явищ.”[28]

3) Редуктивне пояснення не слід ототожнювати з редукцією змісту понять вищого рівня опису до опису в термінах понять нижчого (зокрема, фізичного) рівня. Це застереження має на увазі те, про що ми щойно говорили у випадку з котом, а також часто наголошувану прибічниками функціоналізму тезу, що одні й ті ж макровластивості (зокрема, функціональні властивості) можуть бути реалізовані у різні способи: є “явища, які можуть бути реалізовані на багатьох різних основах… Але ця множинність можливостей реалізації не перешкоджає редуктивному поясненню будь-якого екземпляра” явища “в термінах явищ нижчого рівня”[29]. “…редуктивне пояснення є фундаментально індивідуальним, пояснюючи окремі екземпляри, без необхідності пояснення усіх екземплярів разом.”[30]

Аналогія розглянутої вище ситуації з котами: якщо ми не можемо “редукувати” зміст поняття кота (тобто усі можливі фізичні реалізації-екземпляри кота) до опису в логіко-математичних комп’ютерних термінах, то неважко це зробити з будь-яким конкретним котом (тобто, будь-яким окремим екземпляром кота) в будь-який конкретний момент часу.

“В філософській літературі на можливість множинної реалізації часто вказують як на головну перешкоду для “редукції”, але як доводить Брукc (1994), це, схоже, не характерно для способу, у який редуктивні пояснення використовуються в науках. Біологічні явища, такі, наприклад, як крила, можуть бути реалізовані багатьма різними способами, але біологи все одно дають редуктивні пояснення. Насправді, як вказують Вільсон (1985) та Чарчленд (1986), багато фізичних явищ, які часто розглядаються як взірці зводимості, (наприклад, температура) в дійсності можуть бути реалізовані в різні способи.”[31]

 

В результаті ретельного розгляду питань про можливість редуктивного пояснення на основі понять фізики, Чалмерс приходить до таких висновків:

“Майже для кожного природного явища над рівнем мікрофізики, як видається, в принципі існує редуктивне пояснення, тобто пояснення цілковито в термінах простіших сутностей (entities). У цих випадках, якщо ми даємо належний звіт про процеси нижчого рівня, то отримуємо пояснення явища вищого рівня.”[32] Єдиним виключенням виявляється свідомість (зрозуміло, також і явища, в яких вона задіяна): “Щодо будь-якого можливого звіту про фізичні процеси, які лежать в основі свідомості, завжди виникатиме наступне питання: Чому ці процеси супроводжуються свідомими суб’єктивними переживаннями?”[33]

“…відсутність відношення логічної надвідповідності прямо означає, що матеріалізм є хибним: світ має властивості крім фізичних. Головний аргумент такий:

1. В нашому світі є свідомі суб’єктивні переживання.

2. Логічно можливий світ, який є точною фізичною копією нашого, але в якому не виконуються ті факти щодо свідомості, які виконуються у нашому світі.

3. Отже, факти щодо свідомості є якимись додатковими фактами про наш світ, понад фізичні факти.

4. Отже, матеріалізм є хибним.

Якщо світ зомбі, фізично ідентичний нашому, є логічно можливим, з цього слідує, що присутність свідомості є  додатковим фактом про наш світ, який не гарантований самими лише фізичними фактами. Характер нашого світу не вичерпується характером, що надається йому фізичними фактами, він має додаткові характеристики, які визначаються наявністю свідомості.”[34]

 

Важка проблема свідомості

Одним з найбільш обговорюваних моментів аналізу, запропонованого Чалмерсом, виявилося поняття важка проблема свідомості”. Чалмерс ввів його для позначення тієї головної проблеми, яка робить незадовільними будь-які матеріалістичні (редукціоністські) теорії свідомості, на відміну від інших – “простих” – проблем, пов’язаних зі свідомістю, для яких, в принципі, можливе задовільне матеріалістичне (редукціоністське) розв’язання. “Прості” проблеми свідомості – це всі ті проблеми, що стосуються матеріалістичного (редукціоністського) пояснення різноманітних функцій свідомості у життєдіяльності організму насамперед, у поведінці. Звичайно, ці “прості” проблеми насправді можуть часом бути досить важкими, але вони є простими в тому смислі, що вони в принципі розв’язні: для кожної такої функції в принципі можлива матеріалістична теорія, яка пояснюватиме, як ця функція може виконуватися деякою фізичною системою. (Це, звичайно ж, не означає, що у випадку людини ця функція справді виконується такою фізичною системою.) Але таке пояснення функцій, яким би успішним воно не було, завжди залишає нас з проблемою, яку Чалмерс називає “важкою”, оскільки вона в принципі нерозв’язна для будь-яких матеріалістичних (редукціоністських) теорій:

“Справді важка проблема свідомості – проблема суб'єктивного досвіду. ... навіть після пояснення виконання всіх когнітивних і поведінкових функцій в околиці досвіду ... залишається без відповіді подальше питання: Чому виконання цих функцій супроводжується досвідом? ... Існує пояснювальний розрив (термін, введений Левіне, 1983) між функціями та досвідом. ... Факти про досвід не можуть автоматично випливати з жодного фізичного звіту, оскільки немає концептуальної суперечності в тому, що будь-який даний процес міг би існувати без досвіду. Досвід ... логічно не випливає з фізичного.”[35]



[1] Основи цієї теорії були сформульовані французькими філософами-матеріалістами ХVIII ст.; теорія була розвинена В.І.Леніним і канонізована в радянській філософії.

[2] Маркс К. Капітал. Т.1. – С. ….

[3] Наведений вище приклад є модифікацією аргументу з тексту Стівена Лоу “Що таке свідомість?”.

[4] Мизес Л. Теория и история. – С.74.

[5] Пор.: А.Камю про Марксове визначення ідеального: “Це надзвичайно грубе визначення позбавлене будь-якого сенсу. Питання про те, яким чином "матеріальне" може бути "пересаджене в голову", видається дрібницею порівняно з необхідністю визначити, що ж це за "перетворення". Але Маркс був представником куцої філософії свого часу.” (Камю А. Бунтующий человек. – С. 272-273.)

[6] Послідовники Маркса та Енґельса вважають марксистське вчення  діалектичного матеріалізму вищим етапом розвитку матеріалізму і протиставляють його традиційному матеріалізму, на який вони навісили ярлик “вульгарного”.

[7] зауважимо, що вона має справу також і з власним внутрішнім світом: ми знаємо не лише про матеріальні речі й процеси, а й про наші відчуття, думки тощо

[8] Слово “рух” в діалектико-матеріалістичній філософії використовується для позначення не лише руху в прямому смислі слова, тобто фізичного руху, але й для позначення будь-яких змін.

[9] Ленін В.І. Матеріалізм та емпиріокритицизм. – С. 254

[10] Пор.: А.Ф.Лосєв: “Останнім часом матеріалісти вдалися просто до підміни понять {в оригіналі вжито більш сильного виразу, якому важко підібрати точний український відповідник, – “к подлогу” – кваліфікація, рівнозначна звинуваченню у шахрайстві}. Вони оголосили матерію не чим іншим, як принципом реальності, а матеріалізм просто вченням про об'єктивність речей і світу. Але тут залишається тільки розвести руками. Якщо матерія речі є реальність речі і більш нічого, то матеріалісти – Платон, Аристотель і Плотін, бо вони визнавали реальність космосу і навіть давали його чудову діалектику; матеріалісти – усі батьки Церкви, тому що вони визнавали реальність Бога, реальність творення світу, реальність творення і гріхопадіння людини, реальність Христа і всієї євангельської історії, реальність загибелі і порятунку людей і т.д. Таким чином, підміна понять стає очевидною: матерія зовсім не є просто реальність, але це – специфічна реальність.” (Лосев А.Ф. Диалектика мифа. – С.505-506.)

[11] у смислі концептуальної зводимості

[12] причинно-наслідкові

[13] Kallestrup J. The Mind-Body World-Knot. – p.46-47.

[14] genuine irreducibility

[15] Пор.: Т.Нагель про засновок не-емерджентності:

“Не існує по-справжньому емерджентних властивостей складних систем. Усі властивості складної системи, які не є відношеннями між нею та чимось іншим, випливають з властивостей її складових та їх впливів один на одне за даної комбінації. Емерджентність є епістемологічним станом: вона означає, що спостережувана властивість системи не може бути отримана з властивостей, які на даний момент приписуються її складовим. Але це є підставою для висновку про те, що або система має ще й інші складові, про які ми поки що не знаємо, або відомі нам складові мають якісь додаткові, поки що не відкриті властивості.” (Nagel T. Panpsychism. – p.182) (Курсив мій.)

Застосовуючи цей засновок до проблеми свідомості (оскільки суб’єктивність, інтенціональність тощо не можуть бути отримані ні з яких фізичних властивостей та відношень), можемо стверджувати, що є дві можливості: 1) існують нефізичні елементи, які звичайно називають душами (субстанційний дуалізм) або 2) усі або деякі з найелементарніших (неподільних) складових мозку, які сучасна наука розглядає (помилково) як чисто фізичні, насправді мають, поряд з фізичними властивостями, якісь форми суб’єктивності (панпсихізм).

[16] Chalmers D. Strong and Weak Emergence. – p.247

[17] Chalmers D. The Conscious Mind. – р.169.

[18] різноманітними спробами редуктивного (тобто, матеріалістичного) пояснення свідомості

[19] Chalmers D. The Conscious Mind. – р.121.

[20] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.75

[21] Або інші варіанти:

1) Уявний світ, в якому усі фізичні тіла рухаються точно так само, як і в нашому, але не тому, що є такі фізичні закони, а тому, що за кожним найменшим елементом закріплений ангел, який рухає його відповідним чином.

2) Уявний світ зомбі, які нічого не відчувають і не усвідомлюють, хоча рухаються точно так само, як і люди, і всередині їх тіл відбуваються точно такі самі рухи; в цьому світі діють дещо відмінні закони природи і, відповідно, складові тіл зомбі мають дещо інші властивості; ці відмінності такі, що причинно компенсують відсутність свідомості і ні в чому іншому не виявляються. (Відповідні закони природи є емерджентними і ніяк не проявляються за межами тіл зомбі.)

[22] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.75

[23] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.35.

[24] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.70. (Курсив мій.)

[25] Знаменитий математик Лаплас сповідував фізичний детермінізм – теорію про те, що усі події у Всесвіті необхідно й цілковито визначаються попередніми фізичними станами та фізичними законами. Лаплас ілюстрував цю теорію твердженням про те, що якби існував якийсь демон з безмежно потужним розумом, здатний дізнатися про всі фізичні факти станом на якийсь момент часу, то він міг би на основі знання про ці факти та фізичні закони прорахувати до найменшої дрібнички (найменшого руху) усі події, що відбудуться у Всесвіті на скільки завгодно часу наперед у майбутнє (а також і назад у минуле).

[26] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.35.

[27] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.43.

[28] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.50-51.

[29] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.43.

[30] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.50. (Курсив мій)

[31] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.364

[32] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.42.

[33] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.106.

[34] Chalmers D. The Conscious Mind. − р.123.

[35] Chalmers D. Facing Up to the Problem of Consciousness. – pp.201, 203, 208.

[Зміст]

[Персональна сторінка Дмитра Сепетого]