[Персональна сторінка Дмитра Сепетого]

[Зміст]

3. Аргумент Кріпке та аргумент зомбі

Стратегія матеріалізму:

заперечення або ігнорування свідомості як суб’єктивності

Матеріалістичні теорії свідомості мають чимало плюсів і лише один недолік: вони не є теоріями свідомості. Джон Серль влучно зауважив про головну працю найвідомішого сучасного філософа-матеріаліста Д. Деннетта “Consciousness Explained” (“Пояснена свідомість”), що її назва не відповідає її змісту: правильніше було б назвати її “Consciousness Denied” (“Заперечена свідомість”).[1] Але по суті, подібною є ситуація з усіма матеріалістичними теоріями свідомості. Усі вони є “теоріями, які заперечують те, чого не можуть пояснити”[2], – або його не помічають, ігнорують, підмінюють на щось інше.

“Те, чого не можуть пояснити” матеріалістичні теорії свідомості – це саме існування особистої царини суб’єктивності, яку ми називаємо свідомістю, існування носія-суб’єкта суб’єктивних переживань та усвідомлення – психічного Я. Найчастіше, матеріалістичні теорії не заперечують свідомість відверто, а підміняють її пояснення на пояснення її поведінкових проявів. Сама свідомість як стани-процеси  суб’єктивного переживання, мислення та усвідомлення просто ігнорується. (Слона не помітили!)

Матеріалістичні теорії

або 1) розглядають свідомість лише як деяку систему управління поведінкою, ігноруючи або заперечуючи свідомість як царину суб’єктивності,

або 2) постулюють тотожність суб’єктивних переживань фізичним процесам в мозку.

В першому випадку матеріалісти відверто заперечують або ігнорують свідомість. В другому випадку вони постулюють тотожність явищ, які не мають ніяких спільних властивостей:

– з одного боку – фізичні процеси – рухи (зміна розташування у просторі з часом) та взаємодії (впливи на характер руху) фізичних тіл (між собою або з простором), в яких немає нічого суб’єктивного, які просто відбуваються, чисто автоматично, за законами фізики,

– з іншого боку – переживання й усвідомлення, для яких визначальним є їх суб’єктивний характер і які не характеризуються в термінах просторового розташування.

Таке ототожнення неспівставного також є формою заперечення (ігнорування) свідомості як особистої царини суб’єктивності. Прибічники цієї теорії заперечують або не помічають, що крім рухів та взаємодій фізичних тіл та простору (усього, що охоплюється поняттям фізичного), в яких немає нічого суб’єктивного, які просто відбуваються, чисто автоматично, за законами фізики, має місце ще дещо – суб’єктивні переживання та усвідомлення. Це “ще дещо крім” фізичного і є свідомість.

Для проблеми свідомості ключовими є поняття суб’єктивних переживань та усвідомлення, а також суб’єкта-носія цих переживань та усвідомлення (Я). В поняття суб’єктивних переживань я включаю не лише так звані душевні переживання (емоції й почуття: радість, сум, любов, ненависть), але й так звані тілесні відчуття, оскільки і як вони відчуваються нами суб’єктивно – те, як Ви відчуваєте біль, тепло, холод, червоний або зелений колір. Уявіть дальтоніка (або глухого), який хоче дізнатися як воно (what is it like) – мати кольорові (чи слухові) відчуття. (На відміну від дальтоніка або глухого, який намагається дізнатися, які фізичні процеси в мозку дозволяють іншим людям мати кольорові або слухові відчуття.)

Матеріалістичні теорії свідомості можуть описати фізичні процеси всередині людського тіла й людську поведінку, пов’язану з різними суб’єктивними (психічними) станами, але при цьому вони залишають поза розглядом самі ці стани – саме як суб’єктивні (психічні) стани, як щось, що переживається нами суб’єктивно – а разом з ними і нас самих як суб’єктів, що їх переживають та усвідомлюють (а не лише як тіла, всередині яких відбуваються різноманітні фізичні процеси й різні частини яких здійснюють різні рухи).

Ніякий існуючий або можливий опис будь-яких фізичних процесів, – тобто рухів і взаємодій (впливів на рухи) тих або інших фізичних об’єктів (таких як молекули, атоми, електрони тощо) за фізичними законами – не буде містити ані найменшого натяку на суб’єктивні переживання та їх усвідомлення.[3]

Аргумент Кріпке

Зазвичай, перехід від повсякденних понять до наукового розуміння здійснюється через абстрагування від феноменальної складової повсякденних понять. Наприклад, на повсякденному рівні поняття теплоти розуміється через відчуття теплоти; теплота – це щось, що викликає суб’єктивне відчуття “як-це-відчувається-коли-тепло”; вода – це щось таке, що ми ідентифікуємо через зорові (прозоре, що полискує на сонці, тощо), дотикові (мокрий), смакові відчуття, спостережувані властивості руху (рідкий). Pозуміння на нaуковому рівні є з’ясуванням того чим є те “щось”, що “стоїть за” цими суб’єктивними сприйняттями, – чим воно є саме-по-собі, незалежно від сприйняттів. Таким чином ми дізнаємося, що те, що “стоїть за” нашим відчуттям теплоти, що викликає це відчуття, саме-по-собі є кінетичною енергією руху молекул; те, що “стоїть за” нашими різноманітними сприйняттями, які об’єднуються словом “вода”, що їх викликає, є саме-по-собі сукупністю молекул з певною атомарною структурою і певними властивостями (H2O) тощо. Чи можливо так само пояснити стани свідомості-психіки?

Саул Кріпке запропонував аргумент, який показує що це, судячи з усього, неможливо. Аргумент сформульований у досить складних і специфічних термінах, тому далі я подаю свій вільний “переклад”-тлумачення.

Отже, чому стани свідомості неможливо пояснити у спосіб, аналогічний до пояснення таких явищ як теплота чи вода, – шляхом абстрагування від “феноменальної складової” і з’ясування того, що “стоїть за” нею, викликає її?

З однієї простої причини: те, що в даному разі належить пояснити – це і є самá феноменальна складова. Неможливо пояснити феноменальний стан, абстрагувавшись від феноменальної складової, бо нічого не залишиться. Це буде просто ігноруванням феноменального стану з його підміною на щось інше, а не його поясненням.

У випадках типу теплоти чи води нас цікавить щось поза свідомістю-психікою, що, впливаючи на свідомість-психіку (за посередництвом нервової системи і мозку), викликає в ній певні суб’єктивні відчуття, сприйняття, феноменальні стани. У випадках типу болю, радості, думки, бажання ситуація зовсім інша: нас цікавлять самі суб’єктивні відчуття, сприйняття, феноменальні стани, які належать до свідомості-психіки. Відповідно, у  випадках першого типу можливо і потрібно абстрагуватися від свідомості-психіки, а у випадках другого типу спроба такого абстрагування означала б втрату з поля зору саме того, що потрібно пояснити, і, натомість, пояснення чогось зовсім іншого.

Візьмемо, наприклад, відчуття болю. “Біль”, у звичайному (повсякденному) смислі цього слова – це сáме суб’єктивне відчуття як-це-відчувається-коли-боляче. Якщо ми спробуємо абстрагуватися від “феноменальної складової” і, натомість, ввести “наукове” поняття болю як чогось що “стоїть за” відчуттям болю, то можемо сказати, що біль – це ось-такі й такі фізичні (біохімічні) процеси в нервовій системі й мозку. Але це не буде поясненням болю у звичайному розумінні цього слова; це буде лише підміною смислу слова біль. Звичайно, ми можемо домовитися вживати слово “біль” у смислі “ось-такі й такі фізичні (біохімічні) процеси в нервовій системі й мозку”, але це жодним чином не буде поясненням існування самóго відчуття як-воно-відчувається-коли-боляче (як би ми його не назвали). Усе, що тут відбувається – це не пояснення, а жонглювання смислами, підміна предмету, який треба було пояснити, але який неможливо пояснити фізичними (матеріальними) процесами, на щось інше, що легко ними пояснюється.

 

Варіації на тему: тіло та Я

З точки зору головних конкуруючих теорій, які ми розглядаємо, відношення між людським Я (як психічним суб’єктом) та тілом є таким:

1) Матеріалізм. Кожний з нас є (фізичним) тілом. Я – це деяке (фізичне) тіло, а Ви – деяке інше (фізичне) тіло.

2) Дуалізм-інтеракціонізм. Кожний з нас має (фізичне) тіло. Зокрема, є Ви і є Ваше тіло (я і моє тіло), які у складний спосіб взаємодіють.

В будь-якому разі, існує тіло (в першому випадку це Ваше тіло, у другому – тіло, яке є Вами). Що відбувається у цьому тілі? Величезна кількість різноманітних фізичних рухів (змін положення у просторі) різних його частин та часточок (менших фізичних тіл) – клітин, молекул, атомів і т.д., а також величезна кількість фізичних взаємодій (притягання та відштовхування), що впливають на ці рухи і відбуваються чисто автоматично за фізичними законами. І це все, що має місце у Вашому тілі. Але де ж тут Ваші суб’єктивні відчуття, емоції, бажання, мислення? Матеріалісти говорять, що усі вони – не що інше як такі фізичні процеси в специфічній частині тіла, мозкові. Але  чи це можливо?

Розглянемо найпростіший приклад. Якщо існують тілесні відчуття, то, звичайно ж, біль мусить бути таким. Яке з відчуттів більш тілесне? Однак, якщо трохи подумати, то неважко зрозуміти, що ані біль, ані інші так звані “тілесні” відчуття (наприклад, зорові або слухові) не належать до тіла, до фізичної реальності, є чимось нефізичним. Їх нібито “тілесність” означає лише те, що з усіх суб’єктивних переживань вони найбільш безпосередньо і явно пов’язані з тілом.

Отже, відчуття болю. Нагадаю: відчуття болю – це не анатомічна теорія про біль. Біль – це як-це-відчувається коли мені (або Вам) боляче. Не більше і не менше. Боляче – це деяке специфічне (Ваше або моє) суб’єктивне переживання. (Так само, як і будь-яке інше відчуття чи емоція.) Але в чисто фізичній (матеріалістичній) перспективі саме для цього болю як суб’єктивного переживання (яке людина виражає словами “Мені боляче”), а так само і для будь-якого іншого відчуття чи емоції, немає місця.

Уявімо, що моя (Ваша) рука потрапила на вогонь і обпеклася. Що при цьому відбувається? Відбувається безліч фізичних процесів: рухи клітин, молекул і атомів, що передаються по ланцюжку нервових клітин до мозку, потім величезна кількість рухів клітин, молекул і атомів у нейронной мережі мозку, і, нарешті, величезна кількість рухів клітин, молекул і атомів, що передаються по ланцюжку від мозку до м’язової системи, у результаті чого рука відсмикується від вогню. З точки зору  матеріалізму, усе це відбувається чисто автоматично за законами фізики, і нічого більше не відбувається. Але чи так це насправді?

Кожна людина з власного досвіду знає, що відбувається ще дещо, а саме: вона відчуває біль, має суб’єктивне переживання болю. Окрім усіх фізичних процесів є ще саме відчуття – як це відчувається коли боляче. Повторимо те ж саме з іншим акцентом: відчуття болю – це щось, що є крім усіх цих фізичних рухів та автоматичних взаємодій. Те ж саме стосується всіх суб’єктивних переживань. Вони всі є щось додаткове до фізичних процесів у тілі (мозку), щось нефізичне. А отже, матеріалізм є хибним.

Згідно з теорією дуалізму, крім Вашого тіла є ще й Ви як суб’єкт психічних переживань. У випадку з болем, крім описаних вище фізичних (автоматичних) взаємодій та рухів, є ще й Ваше відчуття, суб’єктивне переживання болю. Одне тісно пов’язане з іншим, але одне не є іншим. Відчуття – це щось крім, додатково до цих фізичних процесів, хоча воно й зумовлюється ними. Ваші відчуття – це Ваші суб’єктивні стани, які викликаються деякими фізичними процесами у Вашому тілі, але не є деякими фізичними процесами у Вашому тілі.

Або уявіть, що Ви пишете якийсь твір чи розв’язуєте якусь задачу. Зрозуміло, що при цьому відбуваються різні фізичні процеси (взаємодії та рухи часточок) всередині Вашого тіла. З точки зору  матеріалізму, цим усе й вичерпується: клітини мозку (нейрони) автоматично за законами фізики та хімії взаємодіють між собою (змінюються їхні електричні стани, відбувається передача певних хімічних речовин) та з клітинами мязової системи руки, у результаті чого Ваша рука водить олівцем по паперу, залишаючи на ньому якісь знаки. В цьому описі немає того, про що кожний з нас знає з власного досвіду і що, власне, і утворює наш досвід, нашу особисту царину суб’єктивності, свідомість: Ваше мислення, розуміння, здогадки, сумніви (психічна діяльність) та Ваше суб’єктивне переживання цих процесів.

 

******

Людське тіло – це лише дуже складноорганізована сукупність величезної множини молекул, атомів та інших мікрочасточок. Атоми та молекули не відчувають і не усвідомлюють. І від того, що вони поєднаються у дуже складну фізичну систему (людське тіло) по суті нічого не зміниться. Як би вони не поєднувалися, вони залишатимуться лише великою і складною множиною атомів та молекул, які рухаються та взаємодіють чисто автоматично за фізичними законами. Скільки б ми не вивчали і як би ми не описували ці рухи і взаємодії, усе, про що ми дізнаємося – фізичні рухи та взаємодії фізичних тіл, що відбуваються чисто автоматично. В усьому цьому немає найменшого натяку на суб’єктивні переживання та усвідомлення. Людське Я як суб’єкт переживання та усвідомлення залишатиметься непоміченим.

Якщо матеріалізм істинний, то не існує нічого, крім різних частин (часточок) цього тіла та їх рухів (переміщень у просторі), автоматично детермінованих впливом інших частин (часточок) тіла та зовнішніх фізичних процесів, які впливають на зовнішні частини (часточки) тіла за фізичними законами. Суб’єктивне тут зовсім ні до чого. Якщо немає впливу нефізичного на фізичне, то всі фізичні процеси відбуваються за фізичними законами автоматично, незалежно ні від якого суб’єктивного переживання й усвідомлення. Чи суб’єктивне переживання й усвідомлення є, чи його немає – на фізичні закони і зумовлені ними фізичні взаємодії та рухи це ніяк не може впливати. Усі такі рухи та взаємодії відбувалися б точно так само, як вони й відбуваються, якби  не існувало ніяких суб’єктивних переживань і усвідомлення, – якби ми всі нічого не відчували і не усвідомлювали, тобто якби нас як психічних суб’єктів не існувало.

Якщо суб’єктивні переживання усе ж таки існують (а кожний з нас знає, принаймні про свої власні суб’єктивні переживання, що вони існують), то вони є щось крім фізичних процесів, додатково до них, хоча й у дуже сильній залежності від них.

Висновок. Матеріалісти помиляються: крім фізичних об’єктів та процесів є ще суб’єктивні переживання (відчуття, емоції, усвідомлення) та психічна активність (мислення, воління). І є Я як їх суб’єкт. Не буває суб’єктивних переживань самих по собі, без суб’єкта, який їх переживає та здійснює, і який називають словом я. Я відчуваю, емоційно переживаю власне буття, мислю – причому слово я позначає тут не моє тіло. Я – це чистий суб’єкт відчування, переживання, мислення, воління. Моє тіло, саме по собі, як фізична система, не відчуває. Усе, що відбувається в моєму тілі – це лише велика множина різноманітних фізичних процесів − фізичних взаємодій та рухів різних частин і часточок. Але між мною і моїм тілом відбувається взаємодія. Фізичні процеси в моєму тілі викликають у мене різноманітні відчуття, моє мислення впливає на мою волю, а мої воління викликають певні фізичні процеси в моєму мозку і, через нього, зовнішні рухи (поведінку) мого тіла.

******

Хибність матеріалізму можна пояснити, відштовхуючись від змісту поняття фізичного (матеріального). Цей зміст зводиться до розташування і переміщення у просторі фізичних тіл, взаємодій, що змінюють швидкість і напрям рухів, та законів і властивостей, що опосередковують ці взаємодії й визначають характер руху. (Детальніше див. розділ 1.)

Відповідно, усе, що можливо пояснити (зрозуміти) в термінах фізичного (матеріального) – це різноманітні рухи фізичних тіл (зміни їх розташування у просторі) і нічого більше. Царина фізичного замикається на цих рухах та опосередковуючих законах і властивостях, де поняття законів і властивостей позначають ті або інші регулярності в просторових рухах, або регулярності змін регулярностей у просторових рухах, – регулярності, які відповідають рухам, що вже спостерігалися, і дозволяють успішно передбачати рухи, які будуть спостерігатися. Логічно неможливо “вистрибнути” за ці межі, залишаючись у царині фізичного (матеріального). Але усе суб’єктивне (наші відчуття, емоції, думки – як ми їх відчуваємо, переживаємо, усвідомлюємо) перебуває поза цими межами. Зміст понять болю, радості, думки тощо є цілком незалежним від фізичних тіл, структур, рухів та регулярностей (закономірностей), які в цих рухах можливо виявити. Усі психічно-феноменальні поняття мають незалежне джерело – нашу самосвідомість, інтроспекцію. Ми знаємо про наші відчуття, емоції, думки безпосередньо, тому що ми їх відчуваємо, переживаємо, усвідомлюємо суб’єктивно, а не припускаємо їх існування (як ми припускаємо існування тих чи інших фізичних законів та властивостей, або фізичних мікрочакстинок, які неможливо спостерігати безпосередньо) для пояснення характеру рухів фізичних тіл, що вже спостерігалися, і для передбачення таких рухів у майбутньому.

Це означає, що поняття фізичного (матеріального) не охоплює усієї дійсності. А саме: воно не охоплює найважливішого для кожної людини – людського Я як суб’єкта, який суб’єктивно переживає та усвідомлює дійсність та власні відчуття, емоції, мислення.

 

Аргумент зомбі

Якщо усе, що відбувається в людському тілі (мозку) – це лише автоматичні взаємодії та рухи часточок (молекул, атомів, іонів, електронів) за фізичними законами, то усі ці процеси відбувалися б точно так само, за тими самими фізичними законами, без щонайменшої відмінності у жодній фізичній властивості, якби ніяких суб’єктивних переживань не було. І ззовні усе виглядало б точно так само; ці людиноподібні тіла поводилися б точно так само, – нічого при цьому не відчуваючи й не усвідомлюючи (в смислі відчування та усвідомлення як суб’єктивних переживань).

Ми можемо уявити собі феноменального зомбі – людиноподібне тіло, яке фізично і за поведінкою нічим не відрізняється від тіла людини, але абсолютно нічого не відчуває й не усвідомлює. Воно поводиться (у відповідних ситуаціях здійснює відповідні рухи відповідних частин тіла) точно так само, як і тіло людини, утворюється точно таких самих атомів і молекул, які упорядковані в точно такі ж просторові структури і здійснюють точно такі самі рухи. Проте усі його внутрішні й зовнішні рухи здійснюються чисто автоматично, як результат фізичних взаємодій, без ніяких суб’єктивних переживань та усвідомлення. Адже в фізичних взаємодіях немає нічого, що передбачало б суб’єктивні переживання й усвідомлення; вони здійснюються автоматично за законами фізики. (Саме це, власне, й розділяє фізичні процеси та свідомість.)

Звичайно, можливість реального існування таких зомбі видається дуже малоправдоподібною, – але лише тому, що кожний з нас знає, з власного досвіду, наскільки його поведінка залежить від його свідомості (суб’єктивних переживань та мислення) і наскільки тілесні процеси впливають на його свідомість. Але з точки зору матеріалізму усе це – лише ілюзія – дуже дивна, нічия ілюзія. Усе, що реально відбувається – це фізичні взаємодії різноманітних часточок нашого тіла, які здійснюються автоматично за законами фізики, – точно так само, як і в уявленому нами випадку зомбі. А це означає, що насправді ми і є такими зомбі.

Але ми знаємо, що це не так. Кожний з нас (навіть ті матеріалісти, які це заперечують) знає, що крім того, що різні частини його тіла здійснюють різноманітні рухи, що атоми й молекули всередині його тіла взаємодіють і рухаються (автоматично) за фізичними законами, відбувається ще дещо: він суб’єктивно відчуває біль, тепло, холод, радість, сум, любов, ненависть, він бажає чогось, він мислить про щось, і він усвідомлює, що він відчуває, бажає й мислить. І, зрештою, він існує не лише як фізичне тіло, але й як істота, що суб’єктивно відчуває, бажає, мислить та усвідомлює.

Силогістика аргументу зомбі

Аргумент зомбі можна сформулювати як силогізм:

1)   Логічно можливе існування феноменальних зомбі (поняття феноменального зомбі логічно коректно, несуперечливо).

2)   Феноменальний зомбі фізично не відрізняється від людини.

3)   Людина відрізняється від феноменального зомбі наявністю свідомості-суб’єктивності.

Отже, відмінність між людиною і феноменальним зомбі (свідомість-суб’єктивність) є щось нефізичне.

(Те ж саме може бути сформульоване в термінах логічно можливих світів шляхом простої заміни: замість “людина” – “наш світ”, замість “феноменальний зомбі” – “світ феноменальних зомбі”.)

Правда, у такій формі аргумент може викликати сумнів: чи коректно зіставляти (відрізняється – не відрізняється) реально існуюче (людина) з логічно можливим, але, швидше за все, неіснуючим (феноменальний зомбі)? Однак цей сумнів можна зняти, переформулювавши аргумент зомбі як аргумент про зміст понять:

1)   Фізичні змісти понять феноменального зомбі і людини тотожні.

2)   Повні змісти понять феноменального зомбі і людини не тотожні, оскільки поняття людини, на відміну від поняття феноменального зомбі, припускає наявність свідомості-суб’єктивності.

Отже, свідомість-суб’єктивність, якщо вона існує, є щось нефізичне.

Звідси, спростування матеріалізму:

1)   Свідомість-суб’єктивність, якщо воно існує, є щось нефізичне.

2)   Свідомість-суб’єктивність існує.

3)   Матеріалізм стверджує, що не існує нічого нефізичного.

Отже, матеріалізм помилковий.

Див. також формулювання, дане самим Д. Чалмерсом, – цитується мною в самому кінці розділу 6.

Три моделі “стимул-реакція”:

дуалізм-інтеракціонізм, матеріалізм, епіфеноменалізм

Коли ми говоримо про відчуття, емоції, мислення, воління та поведінку людини, маємо розрізняти:

1) фізичні процеси в нервовій системі та мозку людини, які матеріаліст вважає відчуттями, емоціями, мисленням, волінням, а дуаліст – частково відповідальними за відчуття, емоції, мислення, воління, а також за відповідну поведінку, назвемо їх сигнально-регулятивними нейрофізичними процесами (СРНП);

2) відчуття, емоції, мислення, воління як суб’єктивні переживання та психічна активність (СППА);

3) поведінку, яку можливо спостерігати ззовні (П).

З точки зору дуалізму-інтеракціонізму, суб’єктивні переживання та психічна активність взаємодіють з сигнально-регулятивними нейрофізичними процесами і через них впливають на поведінку. Загальна схема виглядатиме так:

         або        

З точки зору матеріалізму сигнально-регулятивні нейрофізичні процеси безпосередньо викликають поведінку:

або         

Але в такому випадку для суб’єктивних переживань (того ж самого болю не просто як ланцюжка фізичних рухів, що належить до СРНП, а як того, що мають на увазі люди, коли говорять “мені боляче”, як-це-відчувається) просто не залишається ніякого місця. Будь-який можливий опис фізичних процесів буде просто описом рухів різних фізичних часточок, в якому не буде найменшого натяку на суб’єктивні переживання. Часточки просто рухаються та впливають на рухи (їх швидкість та напрям) одна одної – чисто автоматично за фізичними законами. Суб’єктивні переживання опиняються “за бортом” будь-якого можливого опису, який обмежується самими лише фізичними процесами. А оскільки з точки зору матеріалізму нічого іншого, крім фізичних процесів, не існує, то це означає, що усе те, що усі нормальні люди називають (і завжди називали) відчуттями, емоціями, мисленням, волінням просто ігнорується, не помічається в матеріалістичній перспективі. В послідовно матеріалістичній картині світу для них просто немає місця. (Звичайно, матеріалісти можуть вживати слова “відчуття”, “емоція”, “мислення”, але зовсім в іншому смислі, – так само, як я можу називати кішку собакою.) В матеріалістичному світі немає відчуттів, емоцій, бажань, думок як того, що суб’єктивно переживається й суб’єктивно усвідомлюється; немає суб’єктивного переживання й усвідомлення; усього цього взагалі не існує.

Уявіть    собі    світ,    населений    феноменальними    зомбі,

Подпись: Нагадування: феноменальні зомбі – уявні істоти, 
які мають точно такі тіла, як у нас, 
поводяться (рухають руками, ногами і т.д.) так само, як ми, 
але при цьому абсолютно нічого не відчувають і не усвідомлюють: 
в їх тілах і з їхніми тілами усе відбувається автоматично 
за законами фізики, без ніякого відчування й усвідомлення)

це і буде єдина можлива логічно послідовна матеріалістична картина світу, фізично ідентичного нашому. Але світ, як він змальований на цій картині, – це не наш світ.

Існує ще третя альтернатива, яку називають епіфеноменалізм або слабкий дуалізм. Її прибічники визнають, що свідомість (суб’єктивні переживання) існує і є чимось крім фізичних структур та процесів, але в той же час дотримуються теорії про причинну повноту фізичного світу (що фізичні події можуть спричинюватися лише іншими фізичними подіями). Це означає, що хоча суб’єктивні переживання й існують, вони ні на що у фізичному світі не впливають. Зокрема, вони ніяким чином не впливають на поведінку людини. Усі рухи людського тіла (і всередині людського тіла) детерміновані фізичними взаємодіями за законами фізики:

            або        

Навряд чи така альтернатива більш прийнятна, аніж матеріалізм. Якщо наші відчуття, емоції, думки й бажання ніяк не впливають на нашу поведінку, то вони втрачають майже весь свій сенс. Виходить, що я, наприклад, не можу нічого зробити тому, що я хочу це зробити; усе, що я роблю, я роблю автоматично, а бажання виникає також автоматично як побічний ефект. Якщо я пишу цей текст, то не тому, що мене цікавить певна проблема і в мене є якісь думки, які я вважаю вартими висловлення, а тому, що пальці моєї правої руки рухаються автоматично як результат дуже складної серії автоматичних взаємодій (більшість з яких відбуваються в моєму мозку) за фізичними законами, а мої думки й інтереси виникають просто паралельно з цим і ні на що не впливають. Я також не маю підстав вважати, що інші люди мають свідомість, бо вони поводилися б точно так само, якби цього “епіфеномену” у них не було.

 

Інтеракціонізм та логічна можливість феноменальних зомбі

Джон Перрі[4] відхиляє аргумент зомбі на тій підставі, що він нібито неявно передбачає істинність епіфеноменалізму, тобто ґрунтується на прийнятті положення, яке якраз і є предметом дискусії (begs the question[5]). Феноменальні зомбі можливі лише якщо епіфеноменалізм є істинним, тобто лише за виконання двох умов: 1) свідомість є чимось нефізичним та 2) свідомість ніяк не впливає на фізичні процеси. Але істинність епіфеноменалізму якраз і є предметом дискусії.

Девід Чалмерс з цим не погоджується:

1) “...аргумент зомбі не є передрішенням спірного питання.”

2) “…аргумент зомбі не є аргументом на користь лише епіфеноменалізму”, а узгоджується також і з інтеракціонізмом.[6]   

На підтримку цих тверджень Чалмерс наводить аргументацію, щодо слушності якої в мене є сумніви. Тому нижче я пропоную іншу.

1. Аргумент зомбі не є передрішенням спірного питання проти матеріалізму, оскільки він цілковито ґрунтується на засновках, що приймаються усіма версіями матеріалізму, а також епіфеноменалізмом.  (Застереження: я розглядаю панпсихізм не як версію матеріалізму, а як окремий напрям. Див., зокрема, підрозділи про панпсихізм та расселліанізм у розділах 9 та 11 книги 2.) Цих засновків два:

(1) Загальне поняття (мікро-)фізичних фактів як фактів про чисто автоматичні рухи та взаємодії за фізичними законами фізичних сутностей (мікрочасточок, полів, хвиль), які не є суб’єктами, здатними до суб’єктивних переживань та усвідомлення. (Якщо це загальне поняття не приймається, то це вже не матеріалізм, а панпсихізм.)

(2) Постулат каузальної закритості фізичної реальності, згідно з яким на фізичні процеси (зокрема, в мозку людини) впливають лише фізичні (не впливають ніякі нефізичні) чинники.

Логічна можливість феноменальних зомбі випливає з цих двох засновків за посередництвом наступних міркувань:

(1+) Окреслений вище смисл поняття фізичних фактів (1) є такий, що ні з яких можливих фактів (ні з якої можливої множини фактів) цього роду логічно не випливає наявність феноменальних психічних станів – будь-чого суб’єктивного. Тож ніяка можлива комбінація таких фактів не робить логічно необхідною наявність феноменальної свідомості. Іншими словами, за будь-якої можливої комбінації фізичних фактів логічно можлива відсутність феноменальної свідомості.

(2+) Оскільки, згідно з припущенням (2), на процеси в тілі (мозку) людини впливають лише фізичні чинники і, згідно з поняттям феноменальних зомбі, в їх випадку діють усі ті ж самі фізичні чинники, то немає нічого, через що динаміка фізичних процесів у тілі (мозку) зомбі мала б відрізнятися від динаміки фізичних процесів у тілі людини.

Звідси випливає, що логічно можлива істота, в тілі якої відбуваються усі ті ж самі фізичні процеси, що і в тілі людини, і яка, відповідно, поводиться так само, як і людина, але у якої відсутня феноменальна свідомість, – тобто, феноменальний зомбі.

 

Зауважимо, що міркування (1+) самі по собі достатні для спростування матеріалізму, і аргумент зомбі є по суті лише їх унаочненням, драматичною репрезентацією. Логічна можливість феноменальних зомбі (за припущення про каузальну закритість фізичної реальності) випливає з того, що не існує логічного переходу, слідування від фізичних фактів (1) до фактів про феноменальні психічні стани (будь-що суб’єктивне), – тобто, існує логічний розрив між цими двома типами фактів, який принципово не може бути заповнений ніякими можливими фізичними фактами (1). Це положення добре відоме в сучасній філософії свідомості під назвою “пояснювальний розрив” (“explanatory gap”). Чимало філософів-матеріалістів визнають існування цього розриву, але, слідуючи за відомим автором вже класичного дослідження на цю тему Дж. Левіне[7], тлумачать цей розрив як епістемічний (такий, що стосується нашого знання та можливостей розуміння), а не онтологічний (такий, що стосується самої дійсності). На мою думку, таке тлумачення незадовільне: оскільки наявний логічний розрив, що не може бути заповнений ніякими фізичними фактами (1), оскільки ніякі можливі фізичні факти (1) не роблять логічно необхідними ніякі феноменальні психічні факти (іншими словами, будь-які фізичні факти логічно можливі без ніяких психічних фактів), це означає, що феноменальні психічні факти не є якимись фізичними фактами (чи їх функціональним аспектом), а є чимось додатково до фізичних фактів.

У відповідь на існування логічного розриву між фізичними та психічними фактами, матеріалісти (особливо, прибічники напрямку, який називають теорією тотожності) просто постулюють тотожність психічних станів деяким фізичним станам (процесам) у мозку. Психофізичні тотожності, що передбачаються цим постулатом, слугують зв’язуючими принципами (bridging principles) – свого роду містками (bridges) через провалля (gap) – між фізичним та психічним. Однак якщо для зв’язування (bridging the gap) фізичного та психічного потрібні якісь спеціальні принципи, то який їх логічний та онтологічний статус? Ці принципи не є логічними відношеннями слідування від фізичних до психічних фактів, – навпаки, вони вводяться саме тому, що таких логічних відношень немає. Оскільки це так, то ці принципи мають бути фактами про устрій світу. Однак вони не є фізичними фактами в окресленому вище смислі (1), – їх характер зовсім інший. Таким чином, ці з’єднувальні принципи виявляються якимись особливими фактами, які доповнюють власне фізичні факти (1) та пов’язують їх з психічними фактами. Якщо це так, то ці принципи є зовсім не тотожностями, а особливими фізико-психічними законами природи, в силу яких фізичні стани причинно детермінують або “продукують” нефізичні психічні стани.[8] Але ж це – саме те, що говорить теорія епіфеноменалізму!

 

2. Аргумент зомбі не є аргументом проти інтеракціонізму

На думку Чалмерса, “можливість зомбі сумісна з неепіфеноменалістським дуалізмом”: “дуаліст-інтеракціоніст може визнати можливість зомбі, визнавши можливість фізично ідентичних світів, в яких фізичні причинні лакуни (які в дійсному світі заповнені психічними процесами) залишаються незаповненими або заповнюються чимось іншим аніж психічні процеси.”[9]

Проти цього можна було б зауважити, що якщо у зомбі причинні лакуни, які у людини заповнені психічними процесами, заповнюються чимось іншим, то це вже не зовсім ті зомбі, які передбачалися початковими умовами аргументу зомбі. Адже за цими умовами зомбі мали б бути, по-перше, чисто фізичними (що виключає можливість заповнення причинних лакун чимось нефізичним) і, по-друге, цілком ідентичними людині в усіх фізичних відношеннях (що виключає можливість заповнення причинних лакун якимись додатковими фізичними чинниками). Також, якщо у зомбі причинні лакуни залишаються незаповненими, то це порушує закони фізики, – а оскільки більшість фізичних властивостей за смислом невіддільні від законів фізики, то це, знов-таки, можна розглядати як порушення вимоги, згідно з якою зомбі повинні мати усі ті ж фізичні властивості, що й людські тіла. Правда, якщо припустити, що у людини свідомість впливає на процеси в мозку на квантово-механічному рівні, то логічно можливий феноменальний зомбі, в мозку якого внаслідок надзвичайно неймовірного збігу квантово-механічних випадковостей усі фізичні процеси є точно такими, як в мозку людини. Але логічна можливість такого феноменального зомбі залежить від того, чи справді у людини свідомість впливає на процеси в мозку на квантово-механічному рівні, про що ми не знаємо.

Можливо, що ці проблеми не є критичними. Зокрема, можна зауважити, що відмінність між початковою версією феноменальних зомбі та “модифікованими” феноменальними зомбі, у яких причинні лакуни, які у людини заповнені психічними процесами, заповнюються чимось іншим, не є суттєвою в контексті аргументу зомбі.[10] Адже навіть якщо у випадку модифікованих зомбі діють якісь додаткові – фізичні чи нефізичні – чинники, які не діють у випадку людини, то цим зомбі принаймні не бракує жодного з тих фізичних та функціональних станів і процесів, які наявні в тілі людини, але у них немає свідомості.

Але на мою думку, ця лінія узгодження логічної можливості феноменальних зомбі з інтеракціонізмом є недоречною просто тому, що в такому узгодженні немає ніякої потреби.

Враховуючи те, що було сказано вище про засновки, на яких ґрунтується аргумент зомбі, якби він висувався як аргумент проти інтеракціонізму, то були б усі підстави відхилити його як передрішення спірного питання. Адже засновок (2) про каузальну (причинно-наслідкову) закритість фізичної реальності є якраз тим, що інтеракціонізм заперечує.

Але оскільки аргумент зомбі висувається не як аргумент проти інтеракціонізму, а як аргумент проти матеріалізму (який приймає тезу про каузальну закритість фізичної реальності), то він 1) не є передрішенням спірного питання та 2) залишає відкритим питання про те, чи є фізична реальність каузально закритою. Таким чином, аргумент зомбі спростовує матеріалізм, але ніяк не зачіпає інтеракціонізм.

Справді, логічна можливість феноменальних зомбі випливає з припущення про те, що усі фізичні процеси в тілі людини є наслідками лише фізичних причин (інших фізичних процесів в тілі людини, а також зовнішніх фізичних процесів, що впливають на тіло людини). В усіх цих процесах немає нічого, крім автоматичних взаємодій та рухів за законами фізики елементів (молекул, атомів, іонів, електронів тощо), жоден з яких не є суб’єктом, здатним до суб’єктивного переживання та усвідомлення, а також автоматичних змін величин фізичних полів, які теж не є такими суб’єктами. Тобто, в усіх цих процесах немає нічого суб’єктивного – і немає психічного суб’єкта (Я). Оскільки це так, то усі ці процеси могли б відбуватися без будь-яких суб’єктивних переживань, і замість людини, наділеної свідомістю, ми мали б її зомбі-двійника. Отже, за припущення каузальної закритості фізичної реальності немає нічого, що логічно виключало б можливість феноменальних зомбі, – феноменальні зомбі логічно можливі.

Натомість, якщо – як вважають інтеракціоністи – фізична реальність не є каузально цілком закритою, а на процеси в мозку, що контролюють поведінку, каузально впливають нефізичні психічні стани (наші відчуття, емоції, думки, бажання, воля), то феноменальні зомбі – принаймні, у їх початковій “чисто фізичній” версії і без надзвичайно неймовірного збігу випадковостей – логічно неможливі з тієї простої причини, що на фізичні процеси в їх мозку не діятимуть ті психічні фактори, які (за інтеракціоністським припущенням) діють на фізичні процеси в мозку людини, і, відповідно, динаміка цих процесів буде іншою.

Таким чином, аргумент зомбі “працює” лише в контексті спільного для матеріалізму та епіфеноменалізму припущення про каузальну закритість фізичної реальності. Він показує, що якщо фізична реальність є каузально закритою, то логічно можливі феноменальні зомбі, і, отже, матеріалізм є хибним, а епіфеноменалізм – істинним. Але він залишає відкритим питання про те, чи є фізична реальність каузально закритою – і, отже, чи є істинним епіфеноменалізм чи інтеракціонізм.

Інтеракціоніст, так само як і епіфеноменаліст, може використовувати аргумент зомбі, щоб показати неспроможність матеріалізму виходячи з засновків, які приймають матеріалісти, але самому інтеракціоністу немає потреби їх приймати.

 

Зауважимо, що логічна можливість феноменальних зомбі спростовує матеріалізм не сама по собі, а у поєднанні з певним фактом про наш, реальний світ, а саме: в цьому світі є істоти, які мають свідомість-психіку. Аргумент зомбі показує, що свідомість-психіка як царина суб’єктивності не є частиною фізичної реальності, а є чимось іншим, нефізичним. А отже, якби наш світ був матеріалістичним, то він (за умови усіх тих самих фізичних фактів) мусив би бути світом феноменальних зомбі. Але оскільки ми не є феноменальними зомбі, то матеріалізм є хибним.

Зауважимо також, що в сучасній філософії свідомості є напрямки, які заперечують існування свідомості як “суб’єктивного виміру”. Так, елімінативізм прямо заперечує існування відчуттів, емоцій, думок, бажань тощо, стверджуючи, що ці поняття є частиною хибної теоретичної системи, створеної для пояснення та передбачення поведінки, – “народної психології”, яка має бути замінена на наукову теоретичну систему, що пояснюватиме людську поведінку безпосередньо в (нейрофізіологічних) термінах станів мозку. А біхевіоризм та функціоналізм хоч і не заперечують існування відчуттів, емоцій, думок, бажань тощо, але ігнорують звичайний смисл цих понять і, натомість, приписують їм зовсім інший, нефеноменальний смисл, так що вони вже не означають нічого суб’єктивного. З точки зору цих теорій, наш світ є світом феноменальних зомбі (ми є феноменальними зомбі) і, отже, матеріалізм є істинним.



[1] Searle J. Consciousness Denied: Daniel Dennett’s Account // Searle J. The Mystery of Consciousness. – pp. 95-131.

[2] Popper K. Unended Quest. – p. 219.

[3] Зауважимо, що матеріалістичні теорії свідомості (різні версії філософії матеріалізму) не слід плутати з науковими теоріями про матеріальні (нейральні) відповідники свідомості. Останні можуть пропонуватися й оцінюватися цілком незалежно від перших. Наприклад, один із співавторів теорії про те, що нейральним базисом свідомості (нейральним корелятом, відповідником суб’єктивних переживань) є специфічні вібрації з частотой 35-75 Гц в корі мозку, К. Кох пояснює в інтерв’ю, що ця теорія не претендує на пояснення власне свідомості як царини суб’єктивності, і висловлює думку, що ця проблема, можливо, взагалі не має наукового розв’язання:

Давайте спочатку забудемо про справді важкі аспекти, такі як суб’єктивні відчуття, бо вони можуть не мати наукового розвязання. Суб’єктивні стани грайливості, болю, задоволення, бачення чогось синього, запаху троянди – здається, що існує величезний стрибок між матеріалістичним рівнем пояснення молекул та нейронів та суб’єктивним рівнем. Давайте зосередимося на речах, які легше вивчати …”

(“What is Consciousness”, Discover, November 1992, p. 96. –

цит. за: Chalmers D. Facing Up to the Problem of Consciousness)

[4] Perry, J. Knowledge, Possibility, and Consciousness

[5]  див. словник: передрішення спірного питання

[6] Chalmers, D. J. Imagination, indexicality, and intensions. – pp. 182-183

[7] Levine J. Purple Haze

[8] Пор.: Д. Чалмерс про постулат тотожності:

“... це робить тотожність пояснювально первинним {primitive} фактом про світ. Тобто, той факт, що певні фізичні/функціональні стани є станами свідомості розглядається як "грубий факт" про природу, що сам вже не потребує пояснення. Але єдиними такого роду пояснювально первинними відношеннями, які ми можемо знайти в решті природи, є фундаментальні закони; справді, можна аргументувати, що така "грубість" є саме ознакою фундаментального закону. Той, хто постулює пояснювально первинну "тотожність", намагається отримати дещо за ніщо: усю пояснювальну спроможність фундаментального закону без ніяких онтологічних витрат. Нам слід з підозрою ставитися до таких безоплатних сніданків…”

(Chalmers D. Moving Forward on the Problem of Consciousness. – p. 13)

[9] Chalmers, D. J. Imagination, indexicality, and intensions. – pp.182-183.

[10] Наприклад: Уявімо, що існує дуже могутній демон, − всемогутній і всезнаючий у межах фізичної реальності. Він може миттєво дізнатися усі фізичні факти про Всесвіт (фізичне всезнання). І він може миттєво змінити усі фізичні факти так, як хочеізична всемогутність). Проте він не втручається у хід фізичних процесів у нашому Всесвіті. Натомість, у нього виникла забаганка створити інший, паралельний світ, який був би точною фізичною копією нашого світу і в якому відбувалися б усі точно такі самі фізичні події, як і в нашому світі, але з деяким відставанням у часі, – наприклад, на 5 хвилин. Знаючи абсолютно всю фізичну інформацію про наш Всесвіт, яким він був 5 хвилин тóму, демон створив його точну фізичну копію – аж до кожної найменшої субатомарної мікрочастинки. Надалі він постійно (скажімо, кожну мільярдмільярдну долю секунди) відслідковує усі фізичні відношення і властивості усіх фізичних елементів цього паралельного світу, порівнює їх з відповідними фізичними відношеннями і властивостями усіх фізичних елементів нашого світу 5 хвилин назад, і якщо виявляє хоча б найменші розбіжності, миттєво їх усуває. В такому разі, в цьому паралельному світі існуватиме моя точна фізична копія, яка в усьому точно повторює усі мої дії п’ятихвилинної давності, і всередині якої відбуваються усі ті ж фізичні процеси, які відбувалися в моєму тілі 5 хвилин тому. Але ця істота, на відміну від мене, не має свідомості-психіки (як царини суб’єктивності, “феноменального простору”), а є феноменальним зомбі...

[Зміст]

[Персональна сторінка Дмитра Сепетого]