Передмова: про що ця книга?

У цій передмові я спробую допомогти читачу відразу зорієнтуватися: чи варто читати далі? Якщо він побачить, що питання, які тут обговорюються, йому нецікаві, - він може відкласти книгу вбік і не марнувати свого часу. Але я сподіваюся, що знайдеться також чимало читачів, які зроблять з цієї передмови висновок, що моя книга справді становить для них певний інтерес.

Я розкажу як і для чого писалася ця книга, і, в процесі цієї розповіді, окреслю її головні тематичні лінії.

З 1990-го року я приймав доволі активну участь у політичних процесах: хвиля національно-демократичного піднесення захопила мене і, незважаючи на суспільні перипетії і значні зміни у моєму світогляді, що відбувалися з того часу, я не втратив інтересу до політики і віри в ті основні цінності, що їх я побачив у демократичному русі на межі 1980-х-1990-х. Але що це за основні цінності? Яке відношення мають до них ті або інші політичні ідеології? З певного часу я став усе більше заглиблюватися у теорію (спочатку, політичні ідеології, далі - філософію), а практична політика відійшла на другий план.

Ще чотири роки тому я був далекий від того, щоб ідентифікувати свою ідеологічну позицію з поняттям лібералізму. Останнє я вживав частіше у критичному контексті: в моїй свідомості воно асоціювалося насамперед з доктриною цілковито вільного ринку (і байдужістю до долі соціально незахищених верств населення), утилітарними мотивами (прагнення прибутку як основа суспільного ладу) і, отже, відсутністю ціннісного, духовного стрижня. Але незабаром відбулася зміна, якій я завдячую, насамперед, книгам видатного австрійського філософа ХХ століття Карла Раймунда Поппера.

Крім книг Поппера, варто назвати ще два дуже важливі джерела: есе англійського філософа ХХ століття Ісаї Берліна та класичний шедевр ліберальної філософії - “Есе про свободу” англійського філософа ХІХ століття Джона Стюарта Міля. Завдяки цим працям я побачив інше обличчя лібералізму, - лібералізму як, насамперед, ціннісно мотивованого суспільного руху й ідеології, що для нього найвищою цінністю є людська особистість, її свобода і гідність. Відповідно, одна з головних тематичних ліній цієї книги - це розкриття такого бачення лібералізму.

З іншого боку, я намагався виявити інтелектуальні витоки того поширеного уявлення про лібералізм, до якого я сам був схильний ще кілька років тому і про яке я згадував вище. Я дійшов висновку, що ці витоки також містяться, насамперед, в ліберальній філософії, - в інтерпретаціях сутності ліберальної системи і в способах її захисту, що пропонувалися багатьма відомими й авторитетними ліберальними мислителями. Отже, другою з головних тематичних ліній цієї книги став критичний аналіз цих інтерпретацій і способів захисту й демонстрація їх неадекватності. (Зокрема, з цієї точки зору розглядаються класична концепція утилітаризму Джеремі Бентама, концепція “раціонального егоїзму” Ейн Ренд, деякі ідеї видатних австрійських ліберальних економістів та філософів ХХ століття Людвіга фон Мізеса та Фрідріха фон Гаєка.)

Третя з головних тематичних ліній - це дослідження витоків, філософського підґрунтя і причин впливу у ХХ столітті антиліберальних, тоталітарних ідеологій.

Ця третя лінія тісно преплітається з четвертою - з осмисленням і спробами розвитку концепції раціональності, сформульованої Карлом Поппером (критичний раціоналізм). Йдеться про розуміння раціональності як принципово несамодостатньої (такої, що потребує доповнення “ірраціональним”, або, принаймні, позалогічним елементом, - інтуїцією, неформальним розумінням, ціннісними орієнтаціями) і про усвідомлення того факту, що розум людини не є і не може бути всемогутнім і всезнаючим, що будь-які наші теорії не можна розглядати як істину в останній інстанції, що ми ніколи не застраховані від помилок. Йдеться про раціональність, що відмовляється від претензій на володіння істиною і бачить своє завдання у нескінченному пошуку-наближенні до останньої, - шляхом виявлення, в процесі раціональної дискусії, помилок в наших уявленнях і теоріях (фальсифікація) і вироблення (винайдення) натомість нових, кращих уявлень і теорій. Йдеться про те, що ніяка теоретична система (зокрема, система наук) не володіє і в принципі не може володіти вичерпним знанням про дійсність, - і що реалістичне розуміння можливостей і меж наукового пізнання показує, що за цими межами завжди залишається простір для віри (релігійної чи філософської) і для морально-ціннісної позиції.

Під цим кутом зору висвітлюється згубна роль претензій на наукове осягнення смислу й законів суспільного розвитку, некритичної віри у всемогутність науки, їх самодостатність і можливість розв’язання науковими методами усіх питань, - і, особливо, некритичної віри у конкретні політико-філософські вчення як наукову істину в останній інстанції, що дає відповіді на питання про смисл і кінцеву мету історії і суспільного розвитку. Показується тісний зв’язок цих явищ з тоталітаризмом ХХ століття і... наявність споріднених претензій в працях деяких ліберальних філософів ХХ століття.

Повернемось до третьої тематичної лінії - дослідження філософських витоків тоталітаризму. В основному, з огляду на наше недавнє минуле, йдеться про марксизм. В цій книзі дається розгорнута й різнобічна критика марксистської філософії. Здавалося б, яка у цьому потреба? Комуністична система зазнала поразки у боротьбі з капіталізмом і, здається остаточно, пішла у небуття. Нащо ж бити мертвого собаку? На мою думку, хоча радянська система й пішла у небуття, стереотипи, закладені нею у масову свідомість і свідомість інтелігенції, все ще мають великий вплив і заважають нормальному розвитку українського суспільства. На підтвердження цієї думки наведу кілька прикладів.

Майже одночасно зі знайомством з творчістю Карла Поппера (тобто чотири роки тому), в моєму житті відбулася ще одна подія: я став здобувачем на кандидатський ступінь з соціальної філософії при одному з запорізьких інститутів. Перед цим я придбав підручник, який на одному з інтернет-сайтів був відрекомендований як “найпопулярніший сучасний підручник з філософії”. Справді, цей підручник єдиний, що за роки незалежності України був виданий вже другим виданням, і на передній сторінці якого значилося: "допущено для студентів та аспірантів Міністерством освіти" (усі інші, які мені доводилося бачити, - лише для студентів). Я був дуже розчарований, коли в процесі читання цього підручника виявив, що це, по суті, - діамат, розбавлений еклектикою. В руслі діамату здійснювалося й викладання філософії на курсах для аспірантів в університеті; відповідним чином були складені й питання до кандидатських іспитів. Так що мені довелося зубрити діамат. Це мало принаймні один позитивний ефект, - готуючи відповіді на питання іспитів я формував, формулював і обґрунтовував власну позицію щодо усіх важливих пунктів марксистської філософії, - і, таким чином, опрацьовував третю головну тематичну лінію цієї книги.

Те, що деякі викладачі філософії у вищих навчальних закладах ще й досі здійснюють викладання в руслі діалектичного матеріалізму, - лише один з прикладів “життєвості” марксизму в українській пострадянській дійсності. Напевно, сьогодні більш важливим є вплив окремих стереотипів, що походять від марксизму і у безсистемній формі побутують у свідомості інтелігенції і народних мас.

Візьмемо ще один приклад, - з царини місцевої географії. Уявіть собі мапу міста Запоріжжя і назви на ній.

Зліва - найбільший у місті Ленінський район. Ближче до правого його кінця - гребля - знаменитий ДніпроГЕС ім.В.І.Леніна. Відразу за нею - площа Леніна з величезним пам’ятником Леніна. Трохи вгорі - озеро ім.В.І.Леніна та річковий порт ім.Леніна. Далі, через більшу частину міста прямою лінією - проспект Леніна. Вздовж цього проспекту розтяглися райони - частина Ленінського району, Орджонікідзевський район, Жовтневий район, і, наприкінці проспекту і далі після нього, Комунарівський район. (Крім цього у Запоріжжі є ще три райони, розташовані вище або нижче центральної частини міста, - вони носять некомуністичні назви.) Ближче до правої частини Жовтневого району - площа Свободи (знущання?) з пам’ятником Держинського (десь поблизу є ще вулиця Чекістів). Вулиці з назвами: “проспект Радянський”, “40 років Радянської України”, “вулиця Леніна” (одного проспекту для Леніна виявилося замало)…

Чому ж ці назви досі “прикрашають” мапу Запоріжжя? А це у нас така демократія: якщо у жителів міста запитати, як вони ставляться до ідеї про перейменування вулиць і районів міста з комуністичними назвами, то більшість буде проти. І серед цієї більшості далеко не всі, і навіть не більшість, вважають себе прибічниками комуністичної системи (хоча більшість і відчувають ностальгію за радянськими часами). Якщо чесно, то більшості, в принципі, по-фіг, - просто звикли до цих назв і “в облом” звикати до нових. Але знайдеться й багато таких, хто з переконаністю говоритиме про те, що це - наша історія і її треба поважати. (Уявіть собі в демократичній Німеччині проспекти Гітлера й вулиці Гестапівців, пам’ятники Гітлера й Гебельса, - це для німців теж, як не як, “наша історія”.)

Це має безпосереднє відношення до нагальних суспільно-політичних проблем. Замість того, щоб, визначившись з метою розвитку держави і суспільства у відповідності з загальними засадами і цінностями ліберальної демократії, в рамках цих засад і цінностей вирішувати конкретні проблеми й шукати найбільш прийнятну для нашого суспільства модель (чи то ближчу до соціал-демократичної, чи до консервативної, чи до “чисто” ліберальної), ми тупцюємо на місці, намагаючись побудувати якийсь гібрид радянщини з демократією, якусь небачену ніде у світі модель, - гм-м-м, як би її краще назвати? - можливо, моделлю совкової демократії?

Правда, ставлення до марксизму і ставлення до радянського минулого – це не одне й те ж саме, але між одним і другим існує тісний зв’язок: залишки авторитету марксизму і марксистські стереотипи світосприйняття у суспільній свідомості значною мірою виправдовують комуністичну практику, перешкоджають адекватному осмисленню нашої історії, а через неї - і сучасних проблем.

Я дуже сподіваюся, що ця книга сприятиме звільненню суспільної свідомості від засвоєних в радянську добу стереотипів мислення і світосприйняття, а отже, і демократичному розвитку нашого суспільства і держави. Сподіваюсь, що дехто з тих людей, які ще вірять в те, що марксистське розуміння дійсності “у своїй основі є вірним”, прочитавши цю книгу, переконаються у протилежному. Сподіваюсь, що чимало з тих людей, які й без того є противниками марксизму, знайдуть в ній нові переконливі аргументи для відстоювання своєї позиції в дискусіях з опонентами. В цій книзі вони знайдуть критичний аналіз (резюме міркувань багатьох критиків марксизму й власних міркувань автора) майже усіх головних положень і філософських засновків марксизму: діалектика, діалектична логіка, класова зумовленість свідомості, діалектичний та історичний матеріалізм, концепція суспільно-економічних формацій, поняття класів та експлуатації, теорія додаткової вартості...

З іншого боку, сподіваюся, що ця книга сприятиме більш адекватному й різнобічному розумінню сутності ліберальної демократії, - насамперед, її ціннісних, духовних, гуманістичних підвалин. Сподіваюся, що вона сприятиме усвідомленню багатовимірності ліберальної ідеології, множинності, плюралістичності її джерел і форм, її незводимості до тих або інших ліберальних доктрин, а також усвідомленню небезпеки, що криється у абсолютизації економічних, утилітарних аспектів цієї ідеології, необхідності звертання насамперед до її ціннісного, духовного, гуманістичного змісту.