З вищесказаного видно, що в ідеологіях Нового часу
проблема свободи (поряд із проблемою рівності) займала центральне місце. Тому доцільно
зупинитись на найбільш історично значимих розуміннях поняття свободи.
Ісая Берлін [2] виділяє дві основні концепції
свободи - негативну та позитивну. На мій погляд, доречно говорити про три
концепції, оскільки поняття "позитивної свободи" вживається у двох
радикально відмінних, несумісних значеннях.
Негативна
концепція свободи
Базовим,
традиційним є розуміння свободи як відсутності примусу. Англійський філософ ХХ
ст. Ісая Берлін так визначає зміст ідеї свободи: "Фундаментальне розуміння
свободи - це свобода від ланцюгів, від ув'язнення, від поневолення іншими. Все
решта - розширення цього сенсу, якщо не метафора. Той, хто хоче бути вільним,
прагне усунути перешкоди; боротися за особисту свободу означає прагнути
покласти край втручанню, експлуатації, поневоленню з боку людей, чиї цілі
відрізняються від твоїх. Свобода, принаймні в її політичному розумінні,
пов'язується з відсутність залякування чи домінування." [4, 52]
Позитивна концепція свободи: тоталітарна версія
Противники свободи
майже ніколи не зважувались відверто проголосити цю свою ворожість, а тому
вдавалися до підміни змісту поняття "свобода". Вони оголосили свободу
в традиційному розумінні негативною свободою. Вона й справді негативна, - не в
тому смислі, що вона погана, а в тому смислі, що вона є "волею від".
Ідея позитивної свободи ґрунтується на необхідності "волі до".
Справді, "воля до" необхідна людині для осмислення її життя. Іспанський філософ
Хосе Ортеґа-і-Ґассет зауважував: "Людське життя, самою своєю природою, мусить
бути присвячене чомусь - славній чи скромній справі, блискучому чи щоденному
призначенню... Бо жити - це прагнути чогось, простувати до якоїсь мети." [54,
103-104] Проте ця "воля до" не є свободою і не може бути їй
замінником. Людина повинна мати свободу ("волю від"), щоб самій
обирати мету свого життя, щоб здійснювати свою власну, а не нав'язану кимось
"волю до". Натомість концепція "позитивної свободи"
найчастіше слугувала для того, щоб виправдати та надати привабливості ситуацію,
коли відсутня "негативна" свобода:
- Так, - говорили захисники
деспотичної влади, - в нашій державі людина не має негативної свободи. Але ж
негативна свобода і не є справжньою свободою. Справжня свобода - це позитивна
свобода, наявність великої мети, якій людина може присвятити своє життя. І цю
мету (служіння Прусській монархії як земному втіленню Абсолютної Ідеї, побудова
світлого комуністичного майбутнього, розвій вищої, арійської раси тощо) ми їй
даємо. Отже - саме у нас, а не в гнилих ліберальних демократіях існує справжня
свобода.
Позитивна концепція свободи: ліволіберальна версія
Поняття
позитивної свободи вживається і в іншому значенні, яке не заперечує негативної
свободи, а доповнює її, разом з тим застерігаючи проти крайнощів її
абсолютизації.
Цю
концепцію розробляли, зокрема, з ІІ половини ХІХ ст. теоретики "нового
лібералізму" (не плутати з популярним сьогодні терміном
"неолібералізм", яке вживається зовсім у іншому значенні -
"ринкового фундаменталізму") Т.Х.Ґрін та Б.Бозанкет. Цієї ж концепції
дотримується Джордж Сорос: "Я розглядаю свободу як наявність альтернатив. Якщо
альтернативи наявної ситуації набагато гірші, або якщо рух вимагає значних
зусиль та жертв, люди лишаються залежними від фактичного стану речей і не
захищені від різноманітних обмежень, образ та експлуатації. Якщо в їхньому
розпорядженні є альтернативи, котрі лише маргінально неадекватні, то вони не
відчувають цього тиску. Якби до них застосували тиск, то вони просто
перемістилися б далі. Отже, свобода - це функція людської здатності змінити
своє становище". [78, 176]
В більш
загальному вигляді ця позитивна свобода може розглядатися як наявність спектру
реально доступних можливостей. Чим більше різних можливостей має індивід, тим
більшою є його позитивна свобода.[1]
Проілюструємо це на примітивному прикладі.
Право
літати на літаках, для тих, хто не може заробити достатньо грошей на квиток, є
чисто негативною свободою, вона стає позитивною, коли людина може заробити
гроші на квиток. Разом з тим, якщо людині заборонити літати на літаках (тобто
позбавити її негативної свободи), то вона не зможе полетіти навіть якщо матиме
гроші, - отже вона позбавлена і позитивної свободи. Важливо, що ця позитивна свобода передбачає не саму
лише можливість полетіти літаком, а обов'язково передбачає наявність
альтернатив: залишатися вдома, поїхати поїздом чи поплисти на пароплаві. Якщо
вибору немає, і Ви змушені летіти, то
в цьому ніякої свободи немає. Ось чому тоталітарна "позитивна
свобода" несумісна не лише з базовою, негативною свободою, а й з
ліволіберальною позитивною свободою.
Позитивну
свободу можна визначити у вигляді рівняння: позитивна свобода = негативна
свобода + умови для її реалізації.
В політичній практиці це передбачає компроміс між
негативною свободою та рівністю. За умов радикальної нерівності більшість людей
мають набагато менше можливостей, ніж еліта, вони позбавлені тієї позитивної
свободи, яку могли б мати за умов більшої рівності. Разом з тим цілковита
рівність можлива лише як тотальне зрівнювання, нівеляція відмінностей між
індивідами, жорстка регламентація їх життєдіяльності, а отже - відсутність
усякої свободи.
[1] Ісая Берлін пропонує, щоб запобігати
плутанині та підміні понять, вживати у подібних випадках словосполучення
"можливості користуватися свободою", а слово "свобода"
вживати лише у його фундаментальному, "негативному" значенні.